v
 

Головна


Анекдоти
про студентів
  про блондинок
  про міліцію
  про тещу
  про еротику
  про українців
  про дітей
  про політиків
  про комп'ютери
  про лікарів
  про спорт
  про горілку
  про тварин
  про жінок
  про водіїв
  про армію
  про інше
 
Гуморески
  Остап Вишня
  Павло Глазовий
 
Народна творчість
 
Українські пісні
 
Привітання
  день народження
  8 березня
  весілля
  річниця
  новонародженим
  новий рік
  різдво
  колядки
  щедрівки
  великдень
  день армії
  день матері
  день Валентина
 
Фото дівчат
 
Прикольні фото
  еротичні
  спорт
  звірі
  автомобілі
  карикатури
  різне
 
Відео
  автомобілі
  спорт
  еротика
  падіння
  тварини
  переляк
  прикольно
  діти
  камеді
  95-й квартал
  віталька
 
Відеокліпи
  Тіна Кароль
  Руслана
  Софія Ротару
  Настя Каменських
  Альона Вінницька
  Кузьма Скрябін
  Avril Lavigne
  Shakira
 
Скачати ігри...
 
Грати онлайн...
 
Заробіток на сайті
 
Написати адміну...
 
Друзі сайту
   
 
   
 
Нотатки про українську музику
   
 
 
 
 
 
 

 



Павло Глазовий - громадяни пасажири.


ХОМКО, НЕ ЗІВАЙ!

Запитав я у старого Сидора Куті:
— Ну чому окремим дурням так везе в житті?
Не люблю,— старенький мовив,— отаких питань.
Ти як їдеш у трамваї, то кругом поглянь.
У вагон набилось люду, не хватає місць.
Ти стоїш, а хтось розсівся і цукерку їсть.
Ти трясешся у проході, аж в очах туман,
Інший книжечку читає і сидить, як пан.
Що він — кращий, розумніший? Та який там біс!
Десь нахрапом на зупинці у вагон заліз,
Бо добряче усвідомив правило таке:
Як у діло пустиш лікті — сядеш на м'яке.
Скрізь керується девізом «Хомко, не зівай!»,
І хіба він пре нахрапом тільки у трамвай?
Для таких культура й чемність — вигадки пусті.
Звикли ліктями трудитись, щоб везло в житті.

НЕРВОВИЙ ПАСАЖИР

Пасажир лягає спати й каже провідниці:
— Збудіть мене на станції Глибокі Криниці.
В мене нерви не в порядку, так ви пам'ятайте
Як вставати не захочу, за ноги стягайте.
Якщо буду відбиватись, навіть в зуби двину,
То візьміть ви на підмогу якогось мужчину,
Тягніть мене до виходу і випхніть у спину.
Я, як сильно розісплюся,— в мене не всі дома...
Не забудьте, що полиця моя — тридцять сьома.

ЄДИНИЙ ВИХІД

Ревізор перевіряє квитки у вагоні.
Під вікном сидить бабуся, спершись на долоні.
Куня собі, похиливши голову в куточок.
— Куди їдете, бабусю? Покажіть квиточок.—
Подивився, хмурить брови.
— Як це ви зуміли?
Ви, шановна громадянко не в той поїзд сіли.
— Ні, я їду, куди треба. На Донбас, додому.
— Ваш квиток у простий поїзд, а ви — у швидкому
— Що ж,— відказує бабуся,— вже діватись ніде.
Піди скажи машиністу, хай тихіше їде.

ВАЖКА ТОРБА

В сірій ватянці дідок вліз у електричку.
Під рукою він тримав торбу невеличку.
Почепивши свій багаж на гачок червоний,
Він на лавочку присів, стомлений і сонний
Раптом торба — тільки бух! Впала на підлогу
Поїзд гаркнув і спинивсь. Підняли тривогу
Залізничники кільцем діда оточили.
— Ви,— питають,— на стоп-кран торбу почепили?
Ви ж дорослий чоловік, думали б потроху.
Слава богу, живете в атомну епоху —
Дід підвівся і сказав:
— Що балакать з вами?
Ви ж не бачите отих, що сидять з мішками
А мені прийшли під ніс тикати епоху,
Що вагон вам поламав торбою гороху

ДАВНІЙ ЖАРТ

Підмостивши під щоку шапку й рукавиці,
У вагоні дядько спав на вузькій полиці.
Раптом поїзд загарчав і спинився в полі.
Із полиці дядько бух! Опинився долі.
Встав з підлоги, у вікно пильно подивився
— От так гепнувся,— сказав,— аж состав спинився!

СПРАВЖНІЙ МУЖЧИНА

У тролейбусі стоїть згорблена бабуся.
Тихо шепче: — Упаду. Як смикне — уб'юся.
А мужчини он сидять. Як же їм не стидно?
Справжніх, істинних мужчин серед них не видно.—
А якийсь патлатий тип їй відповідає:
— Ні, мужчини, бабо, є, та містов немає.

ЧОГО ЖІНЦІ ШКОДА

Жінка з клунком увійшла у вагон трамвая,
Запитала: — Можна тут? — і присіла з краю.
Пишна дама, вся в шовках, зразу в крик, у лайку:
— Що ти трешся об рукав? Прибери куфайку!
Лізе з клунками сюди. Що за дика мода? —
Жінка каже: — Дуже жаль, дуже мені шкода...—
Дама піниться, кипить ще й перекривляє:
— «Шкода, шкода», а чого, то й сама не знає.
— Як не знаю? — жінка їй.— Дуже шкода шовку,
Що закутали таке в гарну упаковку.

КОЗА У МІШКУ

Клим з Максимом на вокзалі сіли у трамвай.
Клим бурчить: — Куди не ступиш, гроші викидай.
Це ж за двох нам доведеться гривеник платить.
Я ж не сам клепаю гроші, щоб отак смітить.
І шепнув Максиму тихо: — В тебе є матрас.
Дай я в ньому заховаюсь, пересиджу час.
Як наскочуть контролери, ти скажи:
«Везу У матрасі продавати на базар козу».
Через дві чи три зупинки підбіга дідок,
За плече Максима смика: — Покажіть квиток.
Перевірив та й питає: — А мішок це ваш?
Ви повинні три квиточки взяти за багаж.—
Клим з матраца виткнув носа: — Менше там бузи!
Хто ж дере три шкури зразу з одної кози?

У ТРАМВАЇ

У трамваї повно.
— Что ви за народ?
Впереді слободно, проході вперод!
Ти чево, чувішка, прьося на носок?
Опупєла, что лі? В головє пєсок?
Нікакіх пойнятій об культуре нєт.
Убєрі свой локоть, он же как шкілєт.
Дама в полосатом, топай вєсєлєй!
Трудно ж протолкаться, как срєді джунглєй.
Ти, піжон у шляпє, глазом нє косі!
Здєсь тєбє невдобно? Єздяй у таксі.
Да протрі глядєлкі, коріш дорогой!
Ти же мне на тухлю лєзєш сапогой.
Что ти строїш хаханькі, будто нє причом?
Я же тібя спрашую руським язиком!
Так, бува, в трамваї здоровань гука.
А у нього мова, чуєте, яка?
І, либонь, гадає лобуряка той,
Що російську знає так, як Лев Толстой.

ЛОБОГРІЙКА

У машину перший раз
Сів старенький дід Панас.
Мчить по вулиці таксі, а лічильник цока.
Дід питає водія: — Що то за морока? —
Той говорить: — Це такі, діду, автомати,
Що рахують, скільки з вас грошиків узяти.
Перед вами циферблат, розібратись просто:
Зараз вісімдесят сім, буде дев'яносто.—
Стала «Волга» на шляху, жде водій сигналу,
А лічильник знай собі цокає помалу.
Дід проїхав ще квартал і промовив: — Синку,
Я пішечком доберусь звідсіля до ринку.
Із машини ти зробив справжню лобогрійку:
Як минули два стовпи, то й давай копійку.

НЕБИЛИЦЯ

Чом же й справді не згадати давні небилиці?
Ішли якось батько з сином вдвох по залізниці.
Бачать: мчиться паровозик чорний, як марюка,
Димом пихка, свистом свище, торохтить і грюка.
Заховався син за батька.
— Ай-я-я! — гукає.—
От таскає, так таскає! Чим воно таскає?
Вслід машині глянув батько і чухнув за вухом.
— Ясно, парою таскає, а не божим духом.—
Син не хоче віри йняти.
— Як таскає пара,
То чому ж не потаскає баню й самовара? —
Батько плюнув спересердя:
— От дурне питає!
Пара баню не потягне, бо гудка немає.
Пригадавши небиличку, навіть невеличку,
Я мораль у ній шукати маю давню звичку.
Ще ж недавно паровози звали дивом дивним,
А тепер вони здаються чимось примітивним,
Архаїчним, застарілим, як і самовари.
Швидко крутиться планета без гудка й без пари!

 

ТАРАС БУЛЬБА У КИЄВІ

Майже поема

В темну нічку-петрівочку сон мені приснився,
Що славетний Тарас Бульба в Києві з'явився.
Іде козак Хрещатиком, іде, бадьориться.
— Яка ж тепер,— каже,— гарна та пишна столиця!
Хотів би я поїздити, на все подивиться,
Якби дали ту карету, що без коней мчиться.
Гей, підкликав козак славний до себе таксиста.
Довго їздив, милувався красотами міста.
Як на Виставці заходив в ясні павільйони,
Скидав шапку й відважував глибокі поклони.
— Пишаюся золотими людськими руками,
Це ж у вас не павільйони, а, їй-богу, храми.
І прекрасно, що кругом тут не панікадила,
А те, що вам земля наша щедра уродила.
Обдивився козак славний і нові квартали.
— Як ви жити, любі діти, чисто й гарно стали!
То скажіть же, де столиці кінець і початок?
У вас уже й околиці такі, як Хрещатик.
Заплатив козак таксисту.
— Дай я,— каже,— трішки
Розімнуся, освіжуся, прогуляюсь пішки.—
В метро наше славний лицар увійшов помалу.
Проїхався до вокзалу ще й до «Арсеналу».
Сподобалась козакові станція «Хрещатик».
Погукав він там до себе чергових-дівчаток.
— Скажіть мені, голубоньки, чи пекло тут близько?
— Яке пекло? — засміялись веселі дівчиська.—
Нема пекла ніякого і чортів немає.
— А хто ж тоді у вагонах двері зачиняє?
А хто ж тоді вам вагони тягне у тунелі?
А хто ж тоді причепив тут полум'я до стелі?
А хто ж тоді тягне сходи, на яких я їду? —
Регочуться щебетухи:
— Веселі ви, діду! —
Схопив славний запорожець голову у руки:
— Яке ж чудо ви зробили. Молодці, онуки!
Прогулявся славний лицар над зеленим схилом.
Любувався-милувався Дніпром своїм милим.
Перед оком пролітали кораблі крилаті.
Радів козак-запорожець, як на світлім святі.
— Рай, та й годі! — говорив він.— Як тут гарно всюди!
А чого ж то на тім боці валяються люди?
Чого вони почорніли, неначе від сажі? —
Йому кажуть: — То кияни гріються на пляжі.
— Так сьогодні ж не неділя, навіть не субота.
У людей он скільки діла, скрізь кипить робота.
Не все, значить, у вас добре, дорогі нащадки.
В час гарячий спини гріти... Що ж це за порядки?
Прийде ввечері із пляжу ледар загорілий,
Сам весь чорний, а хліб йому подавайте білий.
Не тріщатимуть полиці у крамницях ваших,
Якщо в будень будуть люди ніжитись на пляжах.
Прогулявся запорожець майданом Богдана.
— Як змінилася ти дуже, столице кохана!
Колись отут по майдану козаки ходили,
На повідді шовковому коників водили.
А тепер он козак іде, а поруч — козачка,
А за ними на мотузці тягнеться собачка.
Не можу я второпати, бий його хвороба!
Яку користь козакові дає ця худоба?
Раптом чути: з підворітні, з темного кутка
Два зачухані суб'єкти кличуть козака:
— Ей, папаша, третім будеш? Сообразім на трьох! —
Пляшку витягли з кишені та по дну — торох...
Підійшов козак повільно: що за дивина?
Звідкіля на Україні отака шпана?
Як ви можете, нікчеми, кликать козака,
Щоб лигав сивуху з вами біля смітника?
—Геть, недолюдки погані! — закричав козак,
Показавши здоровенний, як казан, кулак.
Тих п'яничок з підворітні мов вітром змело.
Отаке мені видіння уві сні було.

ПОЦІЛУНОК

Приключилась ця пригода у лиху годину,
В чорні дні, коли фашисти вдерлись на Вкраїну,
...Ідуть разом у вагоні офіцер дебелий,
Гарна дівчина, бабуся і хлопчак веселий.
У тунель влітає поїзд десь на перегоні,
І стає, як серед ночі, темно у вагоні.
І лунає поцілунок і удар по пиці...
Вийшов поїзд із тунелю, мчить по залізниці.
Офіцер спідлоба блима люто, як злодюга.
Біля ока у фашиста — синій ліхтарюга.
Їде й думає бабуся: «Проклятющі фриці...
Цмокнув дівчину в тунелі і схопив по пиці».
А дівчина про фашиста дума: «Тьфу, поганий!
Цілуватись до бабусі ліз, бандило п'яний.
Та бабуся — молодчина, видно, жінка горда.
Так ударила навідліг, що набрякла морда».
Офіцер до ліхтарюги приклада хустину,
Кривить пику дурнувато й дума про хлопчину:
«Бач, в тунелі цмокнув дівку, ніби ненароком,
А я маю через нього ліхтаря під оком».
А хлопчина їде й дума: «От робота чиста!
Сам себе у руку цмокнув і огрів фашиста».

ПЕРШІ КОСМОНАВТИ

Цей нехитрий жарт народний пережив віки.
Сіль із Криму далекого везли чумаки.
Сірий порох на дорозі,
А на возі — сіль,
А у пісні про чаєчку темна туга й біль.
Сіло сонце. Вийшов місяць. Зорі зацвіли.
Покотило полем хвилі срібної імли.
Задній віз відстав від валки,
Жалібно рипить.
В передку синок дрімає,
Ззаду батько спить...
Потихеньку-помаленьку йшли собі воли
Та й у річку невеличку воза затягли.
Першим батько глипнув оком,
З подиву закляк:
Що воно за чудасія?
Що воно за знак?
Вгору глянув — сяє місяць
І Чумацький Шлях.
Вниз поглянув — зорі, зорі,
Аж мигтить в очах.
Підхопився, будить сина:
— Синку, уставай!
Ми заїхали на небо,
Ми попали в рай!

Прокинувся пасажир той, як стало світати.
— Де,— гукає,— провідниця? Де, бісова мати?
Чому мене не збудила? Не зна свого діла?
Як почула провідниця — мало не зомліла.
— Це ж ми,— каже,— на станції Глибокі Криниці
Стягли гуртом чоловіка з іншої полиці.
Він пручався, відбивався, за східці чіплявся.
До самого семафора за поїздом гнався.


>

 



Благотворительная организация «СИЯНИЕ НАДЕЖДЫ»



Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання



Підтримайте сайт

Український сайт розваг


НОВИНИ

 
 
 
  Украина онлайн
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов