v
 

Головна


Анекдоти
про студентів
  про блондинок
  про міліцію
  про тещу
  про еротику
  про українців
  про дітей
  про політиків
  про комп'ютери
  про лікарів
  про спорт
  про горілку
  про тварин
  про жінок
  про водіїв
  про армію
  про інше
 
Гуморески
  Остап Вишня
  Павло Глазовий
 
Народна творчість
 
Українські пісні
 
Привітання
  день народження
  8 березня
  весілля
  річниця
  новонародженим
  новий рік
  різдво
  колядки
  щедрівки
  великдень
  день армії
  день матері
  день Валентина
 
Фото дівчат
 
Прикольні фото
  еротичні
  спорт
  звірі
  автомобілі
  карикатури
  різне
 
Відео
  автомобілі
  спорт
  еротика
  падіння
  тварини
  переляк
  прикольно
  діти
  камеді
  95-й квартал
  віталька
 
Відеокліпи
  Тіна Кароль
  Руслана
  Софія Ротару
  Настя Каменських
  Альона Вінницька
  Кузьма Скрябін
  Avril Lavigne
  Shakira
 
Скачати ігри...
 
Грати онлайн...
 
Заробіток на сайті
 
Написати адміну...
 
Друзі сайту
   
 
   
 
Нотатки про українську музику
   
 
 
 
 
 
 

 



Павло Глазовий - езопівські анекдоти.


НЕПОТРІБ

Між олімпійськими богами
Наймарнославніший, Гермес,
Щоб взнати, як його шанують,
Спустивсь на землю із небес.
Зайшов до скульптора старого,
Про се, про те його пита.
— Почім скульптури продаєш ти?
А скільки ця? А скільки та?
Скажи, за Зевса скільки просиш? —
Хазяїн суму назива.
— За Геру скільки?
— Ця дорожча, Вона ж, як бачите, нова.
— А за Гермеса скільки хочеш? —
Сміється скульптор: — От дивак!
Якщо ти купиш Зевса й Геру,
То забирай Гермеса так.

 

ДІЛЬБА

Мандрівник повільно йшов
В літню сонячну годину.
— Що б я,— каже,— не знайшов,
Дам Гермесу половину.—
Раптом бачить — у піску
На шляху лежить торбина.
— Що б тут,— каже,— не було,
Для Гермеса — половина.—
Взяв торбину, розв'язав,
У куточки заглядає.
Бачить фініки й миндаль,
Слинку жадібно ковтає.
Сів, поїв усі плоди,
На торбинці склав дві купки:
Зліва — голі кісточки,
А праворуч — шкаралупки.
В небо глянув і сказав: —
Це Гермесу половина.
Тут лишилась від плодів
Верхня й внутрішня частина.

 

АНАЛОГІЯ

Тонув на морі корабель великий,
І плач лунав, і відчайдушні крики.
А чоловік на березі стояв І промовляв:
— Ти, господи, не прав.
Я припускаю, це цілком можливо,
На кораблі негідник є один,
Та щоб його скарати справедливо,
Прирік ти сто невинних на загин.
Таке сказавши і зітхнувши важко,
Вбив чоловік той на нозі мурашку,
Під ноги глянув — і в один момент
Мурашник цілий розтоптав ущент.
А голос божий пролунав із неба:
— Ти, чоловіче, запитай у себе,
Навіщо ти жорстоко так зробив?
Одне вкусило — тисячу убив!

 

НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ

Небезпечно занедужав, занепав бідняк.
Він лежить, худий, як тріска, і говорить так:
— Як одужаю, їй-право, чесне слово дам,
Сто биків, їй-богу, в жертву принесу богам.—
Жінка сердиться на нього: — Зовсім ти здурів
За які ти гроші купиш зразу сто биків? —
А бідняк морга лукаво: — Дай на ноги встать,
А боги і сорок років можуть зачекать.
Обіцяльники одвіку хитрими були:
Запевняй, що зробиш точно, не кажи, коли...

ІЩИЙ СОН

Захворів один сердега, геть охляв, не їсть, не п'є.
Зевсу, богові своєму, все молитви воздає:
— Ізціли мене, мій боже, я благаю і молю.
Обіцяю гекатомбу — сто биків тобі спалю.
А коли устав на ноги, то спалив не сто биків,
А якихось дешевеньких сотню з м'ясом пиріжків.
Бог наслав йому у гніві віщий сон за той обман,
Ніби десь лежить у ямі повний золота казан.
Підхопився нечестивий, почухрав до казана.
Там розбійники піймали і убили брехуна...

ДІАГНОЗ

Лікар хворому сказав сухо і суворо:
— В мене сумніву нема, що умреш ти скоро.—
Але тиждень лиш минув — хворий став на ноги.
Здивувався ескулап і прибіг до нього.
— Ну, покійничку, здоров! Я тебе вітаю.
Звідкіля ти повернувсь — з пекла а чи з раю?
Хворий каже: — В пеклі був та й набрався страху.
Зовсім близько бачив смерть, люту костомаху.
«Як твій лікар пожива?» — клята запитала
І сказала, що тебе із живих списала,
Що для тебе вже майстри роблять домовину,—
Це за те, що краще всіх знаєш медицину.
Я тебе урятував, давши чесне слово,
Що майстрам такий наказ дано помилково,
Бо ти тямиш в медицині,
Як свиня у апельсині.

ІРОД

Лікар бабу лікував, лив їй краплі в очі.
Засліпить її й бере з хати, що захоче.
Так за місяць майже все витаскав з кімнати,
Накінець іще прийшов плату вимагати. —
Я тобі не заплачу,— баба відказала,—
Бо від ліків тих дурних ще сліпіша стала.
Ти мене долікував, іроде, до того,
Що не бачу я тепер в хаті вже нічого.

ЗАДНІЙ РОЗУМ

Виносили покійника, а лікар говорив:
— Якби покинув пити він та менше щоб курив,
То дуба не урізав би в самому цвіті літ.—
І, слухаючи лікаря, сказав старенький дід:
— Навіщо ви, голубчику, говорите мені?
Раніш би пояснили це тому, що у труні.

ЗАОХОЧЕННЯ

Укусив когось барбос. Кров тече із рани.
Потерпілий закричав, збіглись горожани.
— Та чого ж ти ловиш гав? Ти ж умреш від сказу!
Обмочити кров'ю хліб треба було зразу
І обмочений шматок викинути псові.
А укушений сичить: — Цитьте, безголові!
Це якщо від сказу так треба лікуватись,
То ще важче від собак буде відбиватись.

ПРОЧУХАН

Мав один хазяїн статую божка,
Але з неї користь, знаєте, яка?
Скільки на ту статую не молився він,
У житті злиденному не діждався змін.
А коли розсердився та божком — торох!
З голови посипались гроші, як горох.
Треба, як це бачимо, не усіх просить.
Декого доводиться й добре потрусить.

ЗАКЛЯТІСТЬ

На великім кораблі
Вороги зійшлися злі.
Не вітались, відвертались і мовчали, як німі.
Був один весь час на носі, другий — тільки на кормі.
Люта буря загула.
Потрощила всі вітрила,
Корабель переломила
І в безодню потягла.
А один з героїв наших руки вгору підійма:
— Гей, скажіть мені, що першим — ніс потоне чи корма? -
Капітан отвітив: — Ніс
Забере спочатку біс.—
Крикуна колотить трясця
І злоба трясе тупа:
— Ой яке, яке це щастя!
Подивитися удасться,
Як мій ворог потопа.

Хто в злобі осатаніє —
Це помічено давно,—
Той біді чужій радіє,
Хоч і сам іде на дно.

ПЕРЕДЧАСНА РАДІСТЬ

Грізні хвилі корабель кидали, як тріску.
Скільки гуркоту було і страшного тріску!
На собі один плавець одяг рвав на шмаття,
Слав молитви небесам і гіркі прокляття,
Пнувся криком перекрить громові удари...
А як хвилі уляглись, розійшлися хмари,
Заспокоївся крикун, добру чарку випив
І, пустившись танцювать, ледь за борт не випав
Веселилися плавці, як маленькі діти.
— Ви,— сказав їм капітан,— не спішіть радіти.
Ждуть попереду нові нас випробування.
Пам'ятайте: це була буря не остання.

ОМАНА

Все буяло, зеленіло, був прекрасний час,
Як пастух над синім морем вівці й кози пас.
Синє море й синє небо в далині злились.
Як хотілось пастухові попливти кудись!
Він, віддавши за кораблик всіх овець і кіз,
В край далекий продавати фініки повіз.
Уночі заграли хвилі, дощ линув із хмар,—
І пішов у чорну прірву весь його товар.
Сам від смерті врятувався дивом неборак
І додому повернувся жебраком жебрак.
Якось влітку понад морем швендяв той плавець
І побачив — у долині хтось пасе овець
І, звертаючись до нього, радісно гука:
— Глянь на хвилі, глянь на море! То ж краса яка! —
А жебрак скривився: — Хвилі? Я вже знаю їх.
Зазіхають, ненаситні, на овець твоїх.

 

БОГОМОЛЕЦЬ

Зашуміла буря люта і розбила корабель,
Що ішов з добром великим із віддалених земель.
Всі пустились рятуватись, лиш один стоїть як стій
Та молитви шле Афіні, прокровительці своїй.
Крізь пекельне завивання хтось гукнув йому: — Кріпись!
На Афіну май надію, але й сам же ворушись!
Хоч молись, хоч не молися, але вийде все одно:
Якщо плавати не вмієш,підеш каменем на дно.

НЕЗЛАГІДНІСТЬ

Замордувався чоловік з дружиною лихою.
— Піди у батька поживи, він скучив за тобою.—
Пішла і тиждень пожила. Назад приходить знову.
— Як гостювалось? — чоловік заводить стиха мову.
— Ай, що розказувать тобі! — крутнула жінка носом.—
На мене кляті чабани усі дивились косо.
— Хіба в дворі вони живуть?
— Та ні, весь час у полі.
У двір приходили лише узяти хліба й солі.
«Еге,— подумав чоловік,— голубонько ти мила,
Якщо ти навіть чабанам так сильно насолила,
Які являлись на часок, то що ж тоді й питати
Про тих, з ким тиждень день при дні у батька прожила ти?...»

ВЕРХОГЛЯДСТВО

Жив колись на світі астроном учений,
У своєму ділі сильно просвіщенний.
Раз він серед ночі вийшов на подвір'я,
Стежив за зірками, розглядав сузір'я.
Пильно задивившись на якусь зірницю,
Полетів учений сторчака в криницю.
У воді холодній стоячи по груди,
Він гукав: — Рятуйте! Витягайте, люди!
Хтось проходив мимо, витяг бідолаху,
Що зубами клацав і тремтів від страху.
Діставав до неба астрономів розум,
А того не бачив, що лежить під носом.

СКНАРІСТЬ

Десь, колись, давним-давно жив великий скнара,
Весь обдертий, як жебрак, і сумний, як хмара.
Мав він золота шматок на чотири пуди
І ховав його сім літ, щоб не вздріли люди,
Спорудивши тайничок десь у хащах лісу...
Але злодії знайшлись, обікрали к бісу.
Скнара плакав, об дуби бився головою.
Люди збіглися на крик цілою юрбою.
— Не кричи так, вгомонись!
— Годі, чоловіче! —
Скнара лазить по землі, в яму пальцем тиче:
— Тут у схованці сім літ золото лежало,
А тепер його нема, а тепер пропало...
І сказав якийсь пастух, зглянувшись на муку:
— Ти візьми та закопай в яму каменюку
І вважай, що закопав зливка золотого,
Ти ж однаково не мав користі від нього.

КРАДІЖКА

Все було просто, по правді сказати.
Хлопчик-школяр у такого ж хлоп'яти
Дощечку вкрав, На якій той писав.
Це якби сталось у нашу вже еру,
Схоже, що взяв би шматочок паперу,
А як приніс він додому ту дошку,
Не здивувалася мати ні трошки.
Що ж тут такого лихого, мовляв?
Він не украв же, а просто узяв.
Потім хлопчина украв десь плаща.
Мати неначебто й не поміча.
Навіть зраділа від того, здається,—
Так добродушно й ласкаво сміється.
Виріс мужчина з хлопчини того.
Більшими стали й крадіжки його.
Згодом навчився людей убивати...
І засудили убивцю до страти.
Просить він суддів: — Я скоро умру.
Хочу побачити матір стару.
Горем убита, придибала мати.
Слова, нещасна, не може сказати.
— Дай я, матусю, тебе обніму! —
Мати упала на груди йому.
Стогнучи люто, ридаючи глухо,
Син... відкусив своїй матері вухо.
— Пам'ять лишу, ідучи на загин.
Це я за дощечку! — вигукнув син.—
Це я за те, моя матінко мила,
Що за ту дощечку першу не била!

УБОЛІВАННЯ

Було у батька дві дочки, любов його й надія
Одна зустріла гончара, а друга гречкосія,
Та й одружилися. Живуть, як чесні люди прості
Тож якось батько взяв ціпок, пішов до них у гості.
Зайшов до старшої дочки. — Ну, як живеш? — питає.
— Живем та ліпимо горшки. Всього нам вистачає.
Як добре висохне товар, то буде все прекрасно.
Молись, щоб не було дощу, хай світить сонце ясно.
Пішов до меншої дочки.
— А ти тут як? — питає.
— Та маєм хліб і пиріжки, всього нам вистачає.
Одна морока тільки є: дощів на гречку треба.
Молися, таточку, щоб бог послав дощу із неба.
А серце батькове болить. Що діяти?
Для гречки Потрібен дощ.
А піде дощ, то пропадуть горщечки...

ЧОРНЕ Й БІЛЕ

Дуже щиро подружили сукновал із вуглярем.
І вугляр сказав: — 3 тобою ми прекрасно заживем.
Переїду я поближче, по сусідству будем жить.—
Сукновал же носом крутить:
— Я не радив би спішить.
Нам не варто жити поруч, хоч і я тебе люблю:
Ти робити будеш чорним те сукно, що я білю.

АДАПТАЦІЯ

Спокійно б жив собі чинбар та хліб жував би свій,
Але з ним рядом поселивсь пихатий багатій.
Новий сусід кричав-горлав: — Ти жити не даєш!
Брудними шкурами смердиш, повітря нам псуєш!
А час минув, багач затих і чинбаря спитав:
— Чому це смороду нема? Чинбарить перестав? —
Чинбар лукаво посміхнувсь.
— Який там,— каже,— біс?
Це ти до пахощів моїх пристосував свій ніс.

 

НАЙМАНЦІ

Вмерла старша донечка у багатія.
Нишком, потихесеньку, плаче вся сім'я.
Погукали плакальниць. Ті у гурт зійшлись,
Хором як заплакали, стіни затряслись.
Запитала в матері меншенька дочка:
— Що це за комедія твориться така?
Плачуть, надриваються та ревуть весь час,
Мов для них нещастя це більше, ніж для нас.—
І сказала матінка:
— Так і мусить буть.
Їм за це заплачено, то вони й ревуть.

НЕТЕРПЛЯЧКА

Чоловік притяг скульптуру на базар велику.
— Гей, купіть, купіть фігуру! — аж хрипить від крику.
Ця фігура ані їсти, ані пить не просить,
Але щастя і достаток у сім'ю приносить!
Люди кажуть: — Щось у тебе з мозком не в порядку.
А тобі хіба не треба щастя і достатку?
— Як не треба? Звісно, треба! — продавець голосить.—
Так вона ж повільно щастя і добро приносить.
Я чекать не можу довго, бо в борги залізу.
Мені грошики потрібні зараз до зарізу!

ПРОВІЩЕННЯ

Ротозіям ворожбит баки забиває,
Як жили та як були, що на них чекає.
Раптом хлопчик прибіга: — Йди додому, тату!
Влізли злодії в вікно, обікрали хату.
Підхопився ворожбит, бий його хвороба!
Як ошпарений, летить, лізуть очі з лоба...
А у слід йому кричать жартуни завзяті:
— Ось тепер поворожи у порожній хаті!
Набалакав, намолов арештантів діжку,
А собі передректи не зумів крадіжку.

СПІЛЬНА ВИНА

Подорожні ішли
Та й сокиру знайшли.
Молодий радіє щиро:
— Значить, маємо сокиру.—
Старший мовив: — Маю я,
Бо сокира це моя.
Десь позаду загукали:
— Ви сокиру в нас украли! —
Хтось, усівшись на коня,
Подорожніх доганя.
Старший мовив: — Це погано.
Мати будем прочухана.—
А молодший скоса глянув, сплюнув набік і сказав:
— Будеш мати прочухана, бо сокиру ти украв.
Споконвіку так ведеться між лукавими людьми:
Сам грішить, а попадеться, заявляє: — Винні ми!

 

СЛІДОПИТ

Йшов мисливець у гаю,
Гордо зброю ніс свою.
Він побачив лісника, що рубав дерева.
— Покажи мені сліди тигра або лева! —
Посміхнувся той лісник, глянувши на нього.
— Зараз лева я тобі покажу живого.—
Став мисливець і закляк, вражений до краю.
— А нащо мені живий? Я слідів шукаю.

 

ДВІ КОХАНКИ

У мужчини вже багато срібла в голові,
А завів собі коханок. їх у нього дві.
Перша — гарна, молоденька, друга вже стара.
Кожна зайві волосинки в нього видира.
Юна краля смиче сиві — не старій мовляв.
Старша чорні вириває, щоб сивішим став.
І досмикались до того, що за рік чи два
У мужчини як коліно стала голова.

СТРИБУН

Один спортсмен хвалився, що в дальньому краю
Він спритність і моторність показував свою.
— Я так стрибнув далеко, що полетів, мов птах.
Мене за перемогу носили на руках.
Як жаль, що з того краю ніхто тут не бува,
А то могли б підтвердить оці мої слова.
— Навіщо ж очевидці? — озвався збоку хтось.—
Стрибни, і ми повірим, що це тобі вдалось.

ПОБРЕХЕНЬКА

Мала жінка чоловіка — пияка страшного
Та й хотіла відучити його від спиртного.
Забрів якось той п'янюга десь на кладовище,
Впав у яму неглибоку, спить, аж носом свище.
Знайшла його бідна жінка, сіла біля ями,
Заливається сльозами, примовля словами:
— Покійничку любесенький, чоловіче рідний!
Принесла я тобі їсти, покійничку бідний...
А той з ями виткнув носа: — Та годі там хлипать!
Нащо мені твоя їжа? Неси краще випить.
Це простенька побрехенька, та в моралі сила:
Не всякого горбатого виправить могила.

ОСНОВА БАГАТСТВА

Бідняку сказав глитай:
— Борг скоріше повертай!
— Не виходить,— мовив той,— як я не кручуся.
Свинку виведу продам, там і розплачуся.—
Потягли вони удвох продавати свинку.
Опинились між людьми на великім ринку.
— Свинка ця,— кричить бідняк,— незвичайна досить!
По дванадцять поросят кожен раз приносить.—
Біднякові багатій помагає басом:
— Але може й двадцять п'ять сипонути часом!
— Тьфу ти! — сердиться бідняк.— От брехун горлатий!
Розумію я, чому він такий багатий.
Йдуть століття, а закон непорушний діє:
В багачі виходить той, хто дурити вміє.


>

 



Благотворительная организация «СИЯНИЕ НАДЕЖДЫ»



Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання



Підтримайте сайт

Український сайт розваг


НОВИНИ

 
 
 
  Украина онлайн
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов