v
 

Головна


Анекдоти
про студентів
  про блондинок
  про міліцію
  про тещу
  про еротику
  про українців
  про дітей
  про політиків
  про комп'ютери
  про лікарів
  про спорт
  про горілку
  про тварин
  про жінок
  про водіїв
  про армію
  про інше
 
Гуморески
  Остап Вишня
  Павло Глазовий
 
Народна творчість
 
Українські пісні
 
Привітання
  день народження
  8 березня
  весілля
  річниця
  новонародженим
  новий рік
  різдво
  колядки
  щедрівки
  великдень
  день армії
  день матері
  день Валентина
 
Фото дівчат
 
Прикольні фото
  еротичні
  спорт
  звірі
  автомобілі
  карикатури
  різне
 
Відео
  автомобілі
  спорт
  еротика
  падіння
  тварини
  переляк
  прикольно
  діти
  камеді
  95-й квартал
  віталька
 
Відеокліпи
  Тіна Кароль
  Руслана
  Софія Ротару
  Настя Каменських
  Альона Вінницька
  Кузьма Скрябін
  Avril Lavigne
  Shakira
 
Скачати ігри...
 
Грати онлайн...
 
Заробіток на сайті
 
Написати адміну...
 
Друзі сайту
   
 
   
 
Нотатки про українську музику
   
 
 
 
 
 
 

 



Павло Глазовий - про те й про інше.


ЛОТЕРЕЙКА

Вийшов п'яний без копійки з торгової точки,
А тут тітка лотерейні продає квиточки.
— Купи квиток, бухарику! — штовха його в спину.—
За п'ятдесят копієчок виграєш машину.
— Ну виграю,— каже п'яний,— додому доставлю.
А де її, ту машину, уночі поставлю?
— У гаражі,— учить тітка.
— Я його не маю.
— То поставиш у сараї.
— Немає й сараю.
— То поставиш на подвір'ї.
— А як хтось украде?
— Як украде — упіймають, у тюрягу сяде.
— Люди добрі!—крикнув п'яний.— Що вона базіка?
Вона хоче, щоб я в тюрму загнав чоловіка.

 

ПОРУШНИЦЯ

Старшина бабусю лає: — Сорому не маєте!
Ви чого ото з трамвая на ходу стрибаєте?
А бабуся з переляку, як дитя, захлипала:
— Та хіба ж то я стрибала? Я, синочку, випала.

ХАРАКТЕРНИЙ ЗВУК

У міліції питає старшина Демида:
— Ви бачили, як сусід ваш ударив сусіда?
— Тоді якраз,— Демид каже,— я був у коморі,
А сусід сусіда бахнув по лобі надворі.
— Як ви взнали, що по лобі, не бувши при тому?
— Звук такий був, мов торохнув по чомусь пустому.

СВІЖИНА

На базарі дядько п'яний зуби вискаля.
— Наваліться, громадяни! Продаю кроля.—
Літня жінка м'ясо нюха.
— Хай боронить бог...
Скільки днів уже минуло, як цей кролик здох?
— Ти купуй,— говорить дядько,— не шкодуй грошей.
М'ясо свіже — він сьогодні ще ловив мишей.

 

ВИБРИКИ

Міліція «Запорожця» на шляху спинила
І підкликала до себе дядька-здоровила.
Дихнув дядько у пробірку — не п'яний неначе.
— А чого ж машина ваша по дорозі скаче?
Чого це ви петляєте,
Мов від когось тікаєте? —
Дядько каже: — Я не злодій. Чого я тікаю?
«Запорожець» підскакує того, що гикаю.

ЗАГАДКА

Тільки й думає Мирон: що б його ще вкрасти?
— Дуб вози — дуб гризи,— повтори він часто.
На продбазі працював — крав ковбаси й сало,
З лісоскладу приволік дерева чимало.
На завод «Точмех» пішов — за старе узявся:
Крав деталі й інструмент і не попадався.
А коли штани купив, повні, широченні,
Став будильники ховать в потайні кишені.
Раз зайшов він в прохідну, голову задерши,
А будильник в штанях: — Дзень!
Дир-р-р! — біля вахтерші.
Тут Мирон як заірже до вахтерші Дусі:
— Відгадай-но, де дзвенить? У якому вусі?

 

ЩО КРАЩЕ СТРІЛЯЄ

— Стій, стрілятиму! —гукнув сторож на Мелашку,
А вона йому під ніс — отакенну пляшку!
Та й побігла геть з мішком. їй тепер нічого,
Ну, а сторожа знайшли вранці ледь живого,
Видно, в пляшці тій була не проста водиця,
Якщо стрельнула вона краще, ніж рушниця.

ГРИЗУН

У Матвія Гризуна двір є і садиба.
Він по дворищу своїм мов куркулик, диба.
Очі жиром запливли, потонули в салі.
Тільки й бачить власний тин і нічого далі.
Уночі він задріма на якусь хвилину,
Сниться: злодіїв табун лізе по малину,
А собака спить собі в будці біля сіна...
Прокидається Матвій, будить свого сина.
— Ану, вийди до садка, тричі гавкни, сину,
Бо злодюги обнесуть геть усю малину.—
А синок відповіла: — То даремна праця.
Гавкай ти — старого пса дужче побояться.

СЕМЕНОВЕ СОБАЧА

— Мав я, куме, собача — ну, на всю округу!
Узнавало по очах злодія, хапугу.
Як зустріне десь того, хто хапає, краде,—
Загарчить, аж зашкварчить, тут же і насяде.
— А куди ж те собача ти подів, Семене?
— Та продав, бо почало кидатись на мене.

СВЯТИЙ МУЗЕЙ

Двісті літ стояла церква та й музеєм стала,
Щоб публіка по квиточках її оглядала.
Зайшла баба до музею, цілує ікони,
Відважує на всі боки низенькі поклони.
Біля виходу картину вгледіла велику
Й давай на ній цілувати бородату пику.
А ізбоку хтось промовив:
— Це вже бабі кришка...
Кого ж то ви цілуєте? То ж Распутін Гришка.
Баба швидко повернулась, глянула лукаво:
— А ти мені не указуй, бо я маю право.
Тепер уже таке врем'я свободне настало,
Що цілує хто де хоче і кого попало.

МУЧЕНИКИ

У неділю в церкві божій читав отець Сава:
— Авраам родив Ісаака, Ісаак — Ісава...—
А бабуся богомільна заломила пальці:
— Які ж були роботящі святії страждальці!
І Біблію написали, і богу годили,
І з жінками не возились, а самі родили.

ДОКТОР НА ДАЧІ

Тільки літо почалося,
У село Кислиці
Прибув доктор дуже вчений
З самої столиці.
Найняв собі півхатини
В ветхої бабусі.
Щось там пише, метикує.
Тихо, як у вусі.
Раз він чує серед ночі:
— Ой дохторе-синку!
Свиня моя захворіла,
Рятуй мою свинку! —
Доктор з ліжка підхопився.
— Що там за рахуба?
Я ж не доктор медицини,
Я філософ, люба.
— То нічого,— застогнала
Стара печериця.—
Для свині не треба кращих,
І такий годиться.

 

ІСТОРИЧНИЙ ФАКТ

Жив колись бундючний панок Енгельгардт,
Що не знав нічого, крім вина і карт.
Юного Шевченка мордував той тип
І за це в історію не ввійшов, а влип.
З цього можна вивести Повчальну теорію:
Хто поетів кривдить — Влипне у історію.

НЕРВОВИЙ БОГ

Раз бабуся в піст великий
Сиділа сама.
«Ніхто,— дума,— не побачить,
Нікого ж нема.
Відламаю шмат ковбаски
Та тихенько з'їм».
Раптом блискавка як блисне!
Як торохне грім!
Затряслися стіни й стеля,
Загойдався світ.
В хаті смаленим запахло —
Загорівся дріт...
— Милий боже,— шепче баба,-
Хати не спали!
То ж до чого бузувіри
Бога довели.
Милосердним був, ласкавим
У старі часи,
А тепер готов убити
За шмат ковбаси.

БОГОМАЗ

Завелися грошенята у Грицька Ворони:
Сам малює й на базарі продає ікони.
Нещодавно тип у рясі причепивсь до нього:
— Це кощунство, це знущання з господа святого
Чом у бога ніс, як морква, рот, як у бульдога?
Ви б, художнику шановний, побоялись бога!
— Та котись ти ковбасою,— огризнувсь «художник».—
Кого мені боятися, коли я безбожник?

ГРІШНИЙ ПІП

Дяк попові молодому заявив: — Панотче,
Грішні ви, бо дуже кодло любите жіноче.—
Піп надувся: — Що за гріх тут? Я не розумію.
Зараз я про це спитаю пресвяту Марію.—
Став у церкві на коліна: — Скажи, божа мати,
Чи попові можна діло з женщинами мати? —
Дяк тим часом заховався за іконостасом.
— Ні, не можна! — крикнув звідти солоденьким гласом.
Піп подумав, що слова ті вимовив Христосик.
— Не туди ти,— каже,— синку, тикаєш свій носик.
Молочко ще не обсохло в тебе над губами.
Я запитую не в тебе, а в твоєї мами.

ДЕГУСТАТОР

Піп Антоній, що ніколи не вживав спиртного,
Якось випив у буфеті коньяку міцного
І промовив: — Безподобно! Отрицать не можна.
Це божественний напиток, но ціна — безбожна.

РЕФЕРАТ ПРО ЯГНЯТ

Читав «Кобзар» Демид Клепало,
В дугу зігнувшись над столом:
— Мені тринадцятий минало,
Я пас ягнята за селом.—
І захопила кандидата
Оця шевченківська цитата.
Задумав вивчить кандидат,
Як саме пас Тарас ягнят.
Чи не пускав він їх у шкоду
І чи ганяв їх пити воду.
Демид обнюхав сотні книг.
П'ятсот цитат із них настриг
І склав товстого реферата
«ЯК САМЕ ПАС ТАРАС ЯГНЯТА».
Проте користі більш-таки
Було б із того кандидата,
Щоб кинув він писать книжки
І за селом десь пас ягнята.

ВПЕРТИЙ ЛЕКТОР

Хоч у лектора зубів спереду й немає,
Він на пенсію не йде, лекції читає
Про мораль та про нові норми поведінки.
Зуби вибили йому у чужої жінки.

КЛЯМКА

Ох і як же весело у селі було!
Приїздили шефи у наше село.
І хоча недовго шефи побули,
Зате допомогу добру подали.
Помогли прибити клямку до дверей
І пофарбували будку для курей.
Потім посідали, з'їли кабанця,
Випили добрячу діжечку винця.
А коли додому проводжали їх,
Гості обнімали й цілували всіх
І взяли з собою повний тарантас
Коропів свіженьких, яблук і ковбас.
Голова колгоспу аж губами плямка.
— Дорого нам,— каже,— обійшлася клямка!

ТЕМНОТА!

Після лекції Кіндрат запитав Мартина:
— Що таке дегенерат? Риба чи рослина?
— Темнота! — сказав Мартин і махнув рукою.—
Це такий же чоловік, як і ми з тобою.

ПРО СЕКЛЕТУ І ГАЗЕТУ

Голова сільради Сидір Півторакожуха
Якось, випивши, Секлеті відкусив піввуха.
Це обурило до того й потрясло Секлету,
Що вона послала скаргу в обласну газету.
Звідти скаргу переслали голові райради.
Голова її направив до сільської влади.
Прочитав уважно скаргу Півторакожуха
І в газету відписався: «Секлета — брехуха!»
Потім листа надіслала Секлеті газета.
Було в ньому написано: «Шановна Секлето!
Не підтвердилися факти, значить, ви — брехуха.
Ви самі собі відгризли половину вуха».

ЗАЛЬОТНИК

У суді про аліменти справу розбирають.
— Скільки з жінкою жили ви? — Панаса питають.
Той стоїть у гордій позі, крутить головою
І запитує нахабно:
— З чийою? З мойою? —
Молодий суддя скривився і насупив брови:
— Не з «мойою», а з «моє ю». Не калічте мови.—
Тут Панас підбіг до столу, глянув на два боки
І шепнув судді тихенько:
— З вашою — два роки.

 

ЗАПРОШЕННЯ

— В мене завтра новосілля. Приходь, як до брата.
Будівельна, 48, квартира сто п'ята.
Я дзвінка ще не поставив, так ти сигналь стуком.
Можна стукати коліном, можна й закаблуком.
— А чому не кулаками, дозволь запитати?
— Так ти ж будеш подарунки у руках тримати.

 

СКРОМНІСТЬ

Учить мати свою доню: — Пам'ятай, Лариса,
Скромність дуже прикрашає, це прекрасна риса.
— То чого ж тоді ви, мамо, сердитесь на тата,
Що у нього дуже скромна заробітна плата?

ХРИСТИНА ОБНОВА

Запитала якось Христю знайома вдова:
— Що це в твого чоловіка — сорочка нова? —
А та її потихеньку штовхнула під бік
І шепнула: — Не сорочка. Новий чоловік.

 

ТІСНОТА

З німецького гумору

Серед залу у музеї, світлим склом прикрите,
Стоїть ліжко старовинне, дуже знамените.
Гід пояснює туристам: — Дами і панове!
Двісті літ було в готелі ліжко це чудове.
В ньому спали знамениті вчені і поети:
Гегель, Шлегель, Шіллер, Гейне і великий Гете.
І спитала дама, схожа на велику діжку:
— Як же всі вони вмістились на одному ліжку?

ІЗЮМ

Ішла кума зніматися, говорив їй кум:
— Як почнуть тебе знімати, ти шепчи: ізюм,
І роби отак губами, наче п'єш компот.
Вийде в тебе на портреті невеличкий рот.
А тепер кума ховає фото від людей:
В неї вийшов на портреті рот аж до ушей.
— Ну яка ж ти безтолкова,— дорікає кум.—
Не могла сказати слово, як я вчив: і з ю м...
— Відчепись,— кума говорить.— Що ти все бурчиш?
Я злякалась, як знімалась, та й шепчу: к и ш м и ш...

ЖАЛІБНИЙ ЗЯТЬ

Ой умерла теща. Прибіг її зять
Та й сів недалечко, та й давай ридать:
— Ой ти ж моя тещо, сонечко ясне!
На кого ж ти, серденько, кинула мене?
Та ти ж було й смажиш, та ти ж було й париш.
Ти ж було вареничків з сиром як навариш,
Та до столу сядеш, та їси ж, їси,
А мені сироватки кислої даси...
А я ж ту сироватку тьопаю, тьопаю,
А твоїх вареничків пальцем не чіпаю,
Щоб ти макогоном лоба не розбила,
Нещасним калікою мене не зробила...
Люди слів не чують, бачать, що голосить,—
Кожне нахиляється і ласкаво просить:
— Перестаньте мучитись. Що ви з себе робите?
Мертву не піднімете, а себе угробите...

 

ДОПОТОПНЕ ПРІЗВИЩЕ

Прибіг якось до райради Тягнирядно Сава.
— Прошу прізвище змінити. Ось моя заява.
Бо моє вже застаріло, допотопним стало.
Я нове собі придумав — Тягниодіяло.

 

НЕДОКУРОК

Десь цигарку із балкону викинув курець
І прохожому якомусь — ляп за комірець.
— Ой пече! — гукнув про хожий.— Мат-тінко моя!
А ви знаєте при тому, що подумав я?
Я подумав: є натура в декого така.
Лиш тоді згадає матір, коли припіка.

ЯК ГАВРИЛО ПОВЕЧЕРЯВ

Осінь. Вечір. Жовтим листом тротуар покрило.
«Де б тут сісти та поїсти?» — думає Гаврило.
А на розі в ресторані музика цигиче.
«У нас тепло, у нас гарно, завітайте!» — кличе.
Так Гаврило й опинився в теплім ресторані.
Сів до столу, витяг з торби пляшку й дві тарані.
Випив пиво, їсть тараню, запива водою.
Кельнер збоку поглядає, трусить бородою.
Підійшли офіціантки, повні та рум'яні.
— Ніззя,— кажуть,— принесене їсти в ресторані.
В ресторані замовляти по меню годиться.
— Можна й так,— сказав Гаврило.— А у вас є птиця?
— Яка птиця?
— Ну хоч рябчик.
— Рябчика немає.
— А бекаси?
— В нас бекасів зовсім не буває.
— Що ж я можу замовляти, як немає птиці?
— Є у нас на кухні гуска,— хваляться дівиці.
— Гуска є? — зрадів Гаврило.— Все на місце стало.
Принесіть, мені пір'їну. Щось в зубах застряло.

НЕДОКУРОК

Десь цигарку із балкону викинув курець
І прохожому якомусь — ляп за комірець.
— Ой пече! — гукнув про хожий.— Мат-тінко моя!
А ви знаєте при тому, що подумав я?
Я подумав: є натура в декого така.
Лиш тоді згадає матір, коли припіка.

РАСНА ЦІНА

Питається дід Мусій у тітки Федори:
— Чом зелені на базар несеш помідори?
— Не біда! Такі, як я, торгувати вміють.
Як загну за них ціну, то почервоніють.

ПЕЛЬМЕНІ

Батько з сином-п'ятилітком зайшли до їдальні.
Подали їм там пельмені якісь унікальні —
Розчавлені, розплющені, сухі, аж зелені.
Батько їсть їх, а хлопчина пхає у кишені.
Батько—ляп! — його по шиї. Хлопець плаче: —Татку!
Я їх дома закладати буду у рогатку.—
А з віконця кухар виткнув півтори мордяки.
— Отак,— каже,— й виростають з дітей розбишаки.—
Батько скоса подивився: — Видно, не сьогодні
Натулили цих пельменів. Чом вони холодні? —
Кухар вийшов і розправив плечі богатирські.
— Що «холодні»? Що «холодні»? Так вони ж сибірські!

КІНДРАТ-АКРОБАТ

Йшов по вулиці Кіндрат. Раптом край дороги
Став на руки і задрав вертикально ноги.
На руках, немов циркач, вскочив у пивнушку,
Пару пива попросив і одну чекушку.
— Що за фокуси?—дружки збіглись до Кіндрата.—
Ти чого це у пивній корчиш акробата?
Що ти вправи робиш тут, наче на зарядці? —
А Кіндрат відповіда:
— Я ж поклявся, братці.
Перед жінкою поклявсь, перед дорогою,
Що в пивнушку на поріг не ступлю ногою.

ФУРОР

Позаяк тепер у моді виробнича тема,
Розкажу, як працювали Хома і Ярема.
Стіну вони мурували удвох по шнурочку,
Заощадивши цементу величезну бочку.
І сказав Хома Яремі: — Викличем фурор ми!
Так рвонули, що за зміну видали три норми.
Розшукаю виконроба, побіжу в контору:
Гоніть премію негайно і без розговору! —
А Ярема аж трясеться: — Побіжимо разом!
— Ні, ти стіну потримаєш, щоб не впала часом.

 

ПРО ДВІРНИКА ВАНЬКУ, ТА СОБАЧУ НЯНЬКУ

Вісім літ живуть у парі, а дітей нема.
Чоловік на службу піде, а жона — сама.
Завела собі собаку, водить на шнурі,
А як вечір, випускає: — Бігай у дворі! —
Псюга тумбу перекинув, перем'яв квітник.
— Хай він здохне, твій собака! — сердиться двірник.—
Скільки тратите продуктів на тварину ту...
Ви ж могли б собі з приюту взяти сироту.—
А хазяйка: — Брось ти, Ванька! Що ти, окосів?
Це ж велике благородство, хто тримає псів.
Як були пани великі, графи та князі,
То вони собак тримали і любили всі.—
Ванька глянув хитрувато: — То, конєшно, так.
Та пани колишні мали дещо й крім собак.
А тепер біжить собака, мов якась мара,
Біля кожної ломаки ногу задира,
А хазяїн збоку стане і немов замре...
Хай його, такого пана, трясця забере!

СОКОЛИК

Ішов п'яний серед ночі. Добре десь напився!
Раптом бачить: повний місяць в калюжі відбився.
А п'яному, як малому, усе вдивовижу.
Сів у воду.— На Місяці,— говорить,— посиджу.—
Уздрів сержант міліції опудало п'яне.
— Ви чого-то у калюжі розсілися, пане?
— Не в калюжі я,— п'яниця крутнув головою.—
Я сиджу тут на Місяці. Ось він, піді мною.—
Сержант глянув у калюжу.
— Добре,— каже,— згода.
Зараз тобі, соколику, пришлем «лунохода».

НЕДРІМАЙЛО

Йде увечері Явдоха з кухні заводської.
Пре каструлю здоровенну мимо прохідної.
Вахтер Фока Недрімайло пита у Явдохи:
— Ти що несеш у каструлі?
— Сироватки трохи.
— Ні,— говорить Недрімайло,— так не буде діла
Зараз вилий сироватку! Сісти захотіла? —
Через тиждень знов Явдоха з кухні заводської
Пре каструлю здоровенну мимо прохідної.
Невсипущий Недрімайло кинувсь до Явдохи:
— Ти чого це знов набрала?
— Та помийок трохи.
Аж підскочив Недрімайло: — Вже крадеш помиї?
Вилий зараз же, негайно, бо двину по шиї!
Через тиждень знов Явдоха з кухні заводської
Пре каструлю здоровенну мимо прохідної.
— Що несеш? — вахтер питає.
— Кісточки для кішки.
— Викинь зараз із каструлі і не строй тут смішки!
В Недрімайла не проскочать несуни й пролази.
Він затримав так Явдоху двадцять і два рази.
За той час, коли цей сторож був на караулі,
Тітка вкрала у їдальні двадцять дві каструлі.

СЛОНЯЧИЙ РАЦІОН

Походжає зоопарком
Сторож Филимон
Там, де рядом розмістились
Бегемот і слон.
Над слоном висить табличка,
Що розповіда,
Скільки він продуктів різних
За добу з'їда:
Скільки сіна і картоплі,
Дерті, буряків,
Моркви, клюкви, солі, крейди,
Редьки й огірків.
Особливо дуже чітко
Виведено там,
Що з'їда він апельсинів
Десять кііограм.
І спитала Филимона
Дама молода:
— То він стільки апельсинів
За добу з'їда?
Це, їй-право, навіть важко
Уявити нам.
Ну невже він з'їсти може
Десять кілограм? —
Сторож мовив: — Слон до фрукти
Має сильну страсть.
О-го-го, він з'їсти може!
Та хто йому дасть?

ВРЯТОВАНИЙ ЦИГАН

Десь колись в одній артілі
Просто серед дня
Люди крику наробили:
— Циган вкрав коня!
Посідали хлопці браві
На автомобіль,
Наздогнали конокрада,
Привели в артіль.
Циган став серед контори
І товче одне:
— От спасибі, що догнали,
Що спасли мене.
Я й не думав, що в артілі
Є такі орли...—
Хлопці сердяться: — Що мелеш?
Як же ми спасли?
— Йшов селом я,— каже циган.
Стежечка вузька,
А на стежці кінь розлігся
І не пропуска.
Тільки-но задрав я ногу,
Щоб переступить,
Кінь схопився і подався
Із усіх копит.
Так могло б кудись і в прірву
Затаскать, дурне...
От спасибі, що догнали,
Що спасли мене!

ЯМА

І казали, і писали,
Й дзвонили кербуду: —
У нас яма серед двору,
А в ній повно бруду.
І така вона глибока,
Що втопитись можна,
І широка — перескочить
Собака не кожна...
А кербуд бурчав і злився:
— От морока з вами.
Я вже зовсім закрутився,
Мені не до ями.—
А оце в вечірню пору,
В дощову годину
Сам кербуд до того двору
Вскочив на хвилину.
Там собака на кербуда
Як стрибне з-за рогу,
Як шарпне його за полу,
Як хапне за ногу!
Сіромаха задки-задки
Поточивсь до ями
Та як ляпне у баюру —
Й потонув з ушами.
Виткнув носа із грязюки,
Чорний, як чортяка.
Тут від нього задкувати
Почала собака.
З переляку на ній дибом
Стала шерсть кудлата.
А кербуд пита злорадно:
— Догавкалась, клята?!

СПИ СПОКІЙНО!

Ідеш часом — бачиш цвинтар.
Нема огорожі,
Тільки сосни та берізки
Стоять на сторожі.
І, мов хмари, обступають
Роздуми одвічні,
Що всі ми там колись будем,
Що всі ми не вічні...
Ішов п'яний через цвинтар
Та згадував маму
І ляпнувся, зазівавшись,
У свіженьку яму.
Повернувся вправо, вліво,
Мацонув руками.
— Ґвалт! Рятуйте! — розкричався.—
Витягайте з ями!
Мимо тупав по стежині
Хтось іще п'яніший.
— Держи,— кричить,— хвіст трубою
І носа не вішай! —
З ями голос умоляє:
— Я ж тебе благаю.
Кинь вірьовку! Тут же сиро!
Я ж тут замерзаю...
Верхній в яму заглядає:
— Що ти розходився?
Врізав дуба — спи спокійно!
Чого ж ти розрився?

НЕВИННА ДУША

У неділю ми на цвинтар
З сусідом ходили.
Як у нас навчились гарно
Оформлять могили!
Там граніт з лабрадоритом,
Постаменти різні,
Барельєфи мармурові,
Огради залізні.
І написи на могилах
Продумані строго:
Вгорі — кому поставлено,
А внизу — від кого.
«Під цим камнем покоїться
Прах Петра Дерюги,
Що в розцвєті літ скончався
Од тещі й супруги».
Лиш на одній могилоньці —
Плитка шлакоблоку
І літери дрібнесенькі
Надряпано збоку.
Ми їх доки розібрали,
Вірите, аж сердились.
Написано: «Спи спокійно.
Факти не підтвердились».

МОЯ ШАХТА

Любим моїм землякам-криворіжцям

Мені хоч очі зав'яжіть,
Я і вночі знайду
Старий кар'єр, де батько мій
Довбав колись руду.
Я змалку знав, які важкі
Вкладаються труди,
Щоб крізь каміння і жорству
Пробитись до руди.
Серед кар'єрів і копрів
Дитинство прогуло,
Я став поетом, і мене
В глибини потягло.
Я пробивався крізь нудьгу,
Сипучу і тверду,
І сміху поклади шукав,
Як золоту руду.
Іде продукція моя
Повільно «на-гора»,
А пильні критики стирчать
Біля мого копра.
Один говорить: — Це — руда.—
А другий каже: — Ні! —
А ще якийсь свої гріхи
Приписує мені.
Я їм сказав би: злазьте вниз
Та спробуйте довбать.
Це вам не те, що вказівки
З порадами давать.
Одне — трудитися вгорі,
А інше — в глибині.
І ще таке сказати їм
Хотілось би мені:
— Якщо руда — нехай мій сміх
Видзвонює, мов сталь,
А не руда — то не біда
І не великий жаль.
На другу зміну стане хтось,
Коли я геть піду,
І краще видасть «на-гора»
Ту золоту руду.
Нехай то буде мій земляк,
Простий шахтарський син,
Що сміх добуде не з верхів,
А з трудових глибин.

МІЙ ПЕГАС

Став сатириком давно я. В той далекий ранній час
Дуже весело брикався мій крилатенький Пегас.
Я і плакав, і сміявся, і любов була, й злоба.
Потовкли мого Пегаса, так що ледве шкандиба.
Гриву й крила обчухрали, з м'ясом вирвали хвоста.
Заїдали, що сатира — не така або не та...
Ні, сатирикам потрібні, дорогі брати мої,
Не Пегасики крилаті, а рогаті бугаї.
Серед критиків безстрашно гарцювати міг би я.
Хай би спробував хто-небудь
Зачепити бугая!


>

 



Благотворительная организация «СИЯНИЕ НАДЕЖДЫ»



Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання



Підтримайте сайт

Український сайт розваг


НОВИНИ

 
 
 
  Украина онлайн
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов