v
 

Головна


Анекдоти
про студентів
  про блондинок
  про міліцію
  про тещу
  про еротику
  про українців
  про дітей
  про політиків
  про комп'ютери
  про лікарів
  про спорт
  про горілку
  про тварин
  про жінок
  про водіїв
  про армію
  про інше
 
Гуморески
  Остап Вишня
  Павло Глазовий
 
Народна творчість
 
Українські пісні
 
Привітання
  день народження
  8 березня
  весілля
  річниця
  новонародженим
  новий рік
  різдво
  колядки
  щедрівки
  великдень
  день армії
  день матері
  день Валентина
 
Фото дівчат
 
Прикольні фото
  еротичні
  спорт
  звірі
  автомобілі
  карикатури
  різне
 
Відео
  автомобілі
  спорт
  еротика
  падіння
  тварини
  переляк
  прикольно
  діти
  камеді
  95-й квартал
  віталька
 
Відеокліпи
  Тіна Кароль
  Руслана
  Софія Ротару
  Настя Каменських
  Альона Вінницька
  Кузьма Скрябін
  Avril Lavigne
  Shakira
 
Скачати ігри...
 
Грати онлайн...
 
Заробіток на сайті
 
Написати адміну...
 
Друзі сайту
   
 
   
 
Нотатки про українську музику
   
 
 
 
 
 
 

 



Павло Глазовий - гуляки й кривляки.


ВИРЯДЖАЛА МАТИ СИНА

Виряджала мати сина
До Києва з Яготина.
У хустинку зав'язала
Півхлібини й кусень сала.
Дала йому три червінці,
Що так довго відкладала.
— Вчися, синку,— говорила.—
У науці, синку, сила.
Спеціальність як добудеш,
На заводі майстром будеш.
Син учився в профтехшколі,
Працювала мати в полі.
А щотижня — за корзину
Та й везла гостинця сину:
— На цей вузлик! На торбинку!
Ти ж, мабуть, голодний, синку.—
А бувало, із мішечка
Свіжі витягне яєчка:
— Будеш вранці пити, сину,
Як спішитимеш на зміну.
Йшли літа. Синок довчився,
Майстром став. І оженився.
Вже дали йому без плати
І квартиру — дві кімнати.
Є у шафі, є у мисці,
Є й дитинка у колисці.
Але матері не досить,
Все гостинці сину носить.
Носить клунки та мішечки —
То капусту й бурячечки,
То яєчка, то сметанку,
То сальце, то масла банку.
— Ти ж на все,— говорить,— сину,
Витрачаєш копійчину.
Тільки син не радий, дметься,
Червоніє, треться-мнеться.
І нарешті мовив: — Мамо!
Говорю я чесно й прямо.
Завдаєш ти нам мороку.
Подивись на себе збоку.
Лозяна якась корзина,
В дужку вставлена дротина.
Виглядають із корзини
Мішковини та торбини...
Йдеш до нас по тротуару,
Як торговка із базару.
Це ж сусіди будуть знати,
Що така у мене мати.
Ти мене шокіруєш
І компроментіруєш.
Страшно дєйствує на нерви
Ця корзина драна.
Ну невже средствов немає
Купить чамайдана?
Викинь к бісу той мішок,
Був би він неладний.
Це ж тобі не Яготин,
А хутір Відрадний!
Отакого має сина
Добра мати з Яготина.

 

СКРОМНЯГА

Батько добре влаштував здоровила Яшку:
У їдальні робить він, варить суп і кашку.
Якось Яшці дід-сусід заявив сердито:
— Ти б при силі при такій міг чавун варити.
— Відчепися,— буркнув той.— Я людина скромна.
З мене вистачить плити. Нащо мені домна?

ЖЕРАР

Жорі рівно двадцять п'ять. Всі — прожиті даром.
Татко й матінка чомусь звуть його Жераром.
І дивується сусід: — Чи вони не хворі,
Що таке чудне ім'я притулили Жорі? —
А сусідка молода весело цокоче:
— Він же в них жере за трьох, а робить не хоче.

 

ЗАДАЧА

Батько сина-ледацюгу запитав сердито:
— Доки будеш ти на шиї на моїй сидіти? —
Син похнюпився, повісив голову патлату:
— Я ж не знаю, скільки років проживеш ти, тату.

ТОНКА НАТУРА

Нетерпляче жде Мартин, не діждеться свята.
— Мамо, гляньте в календар, де червона дата? —
Мати каже: — Триста днів спиш на рік, як трутень.
Не однаково тобі — свято а чи будень? —
А Мартин відповіда: — Триста чи не триста,
Але в свято краще спать, тоді совість чиста.

ПИСАНИЙ КРАСАВЕЦЬ

Ходить пляжем здоровило, мов якась примара.
Невеличкий хрест на шиї, у руці гітара.
На животі написано ВАЛЕРА ПЛЮС АДА.
Трохи вище — крейсер, катер і фрегат «Паллада».
На фрегаті — моряцюга, а в нього з-під носа
Вилітають чорні букви: ДЄТКА ЖДІ МАТРОСА!
На всю спину серце, стріли і фраза коротка:
МОЮ ЖІЗНЮ ПОГУБІЛІ ЖЕНЩІНИ І ВОДКА.
Закарлюками кривими обписано ноги:
НЄ ЗАБУДУ МАТЬ РОДНУЮ І ОТЦА РОДНОГО.
І на плечі, і на щоки нависа волосся...
Звідкіля ж воно на пляжі диво це взялося?
Хто він — штурман а чи шкіпер? Гарпунер чи лоцман?
Капітан морів далеких? Мічман а чи боцман?
Не матрос він і не юнга, навіть не салага,
А на сонці перегрітий київський стиляга.

ПЕРЕВИХОВАНИЙ ЛЬОВКА

Мав колись гуляка Льовка прізвисько Відважний
І ходив широким кроком, гордий та поважний.
Він чудесну відчубучив штучку в зоопарку:
Взяв та вовкові до лапи притулив цигарку.
Скажем прямо, нехороша то була картина.
Вовк підскочив і заплакав, як мала дитина.
Навіть Льовці те здалося вельми неприємним.
З того часу став він тихим, стриманим і чемним.
Він цигарки більш не буде вовку в клітку тикать,
Бо руки нема у нього аж по самий лікоть.

ПІДМІТАЙЛО

— За що тебе,— запитала синка свого мати,—
Міліція заставила двори підмітати?
— За те, мамо, що вітрину розбив головою.
— Ти ж міг себе окалічить!
— Так я бив чужою.

«БРОДЯГА»

По ресторанах ходить дама, сумна, стривожена така.
Синка свого шукає мама, свого єдиного синка.
А син її, любимий Гога, у витверезнику рида:
— Жена найдет себе другого,
А мать сыночка — никогда...

«БРОДЯГА»

По ресторанах ходить дама, сумна, стривожена така.
Синка свого шукає мама, свого єдиного синка.
А син її, любимий Гога, у витверезнику рида:
— Жена найдет себе другого,
А мать сыночка — никогда...

ФЕЙЛЕТОН ПРО БАЛКОН

Як колись дівчат кохали! А тримали як фасон!
Тільки зорі заблищали, вийде діва на балкон.
До балкона причалапа з мандоліною чувак,
Цілу ніч по струнах дряпа і співа, скажімо, так:
— Скинь мантилью, ангел милый,
И явись, як яркий день.
Сквозь чугунные перилы
Ножку дивную продень! —
А тепер, коли навколо все пірне в глибокий сон,
Стильна діва радіолу витягає на балкон
І до того гучно грає! Аж гуде увесь район.
А внизу проходить Жора і гукає на ходу:
— Приготуй бутилку, Лора, завтра ввечері зайду!

ПРО БОБУ ТА БЕБУ

Розправивши гордо плечі, смалячи цигарку,
Водив Боба свою Бебу по алеях парку.
Говорив їй: — Люблю тебе. Ти моя довіку.
А хто тільки торкне тебе — здєлаю каліку.
Якщо тебе хтось зачепить, шепни по секрету.
Я із нього настругаю купу вінегрету.
Зроблю з нього інваліда найвищої групи,
Так, що й доктор медицини не збере докупи.
Кажу тобі без дуриків, чесно й благородно:
Зроблю тобі, що ти хочеш, що тобі завгодно!
...Проминуло літо й осінь. Сіє снігом з неба.
Нема Боби, десь подівся. Сама тепер Беба.
Тепер Бебі не до парків. Сидить у куточку.
Зробив з неї клятий Боба матір-одиночку.

ЕДУАРДИК

Уже з віку дитячого вийшов Едуардик.
Вже у нього біля вуха виріс бакенбардик,
А над верхньою губою посіялись вуса —
Одна чорна волосина, друга світло-руса.
Едуардику — шістнадцять, значить, по закону
Він дивитися картину може й закордонну,
Де герої безсоромні й шлюхи героїні
Витівають часом штучки, мов коти на сіні,
Де красунька кінозірка, лежачи у ліжку,
Оголяє ненароком аж до спини ніжку,
Де цілуються, аж стогнуть, з жадібним засосом...
В Едуардика ж, даруйте, мокро ще під носом.
Він ще дівчину кохану не тримав за руку,
А йому таку огидну вже несуть «науку»
Ті, що нині на екрани пруть кіноромани,
Від яких почервоніли б навіть павіани.

ХТО ЯК КОХАЄ

Ой у полі вітер віє,
А жито половіє,
А козак дівчину та вірненько любить,
А зайнять не посміє...

Народна пісня

Не боявся козак славний ні куль, ні гармати,
Але не смів навіть пальцем дівчину зайняти.
Нині ж часом в центрі міста бачиш лобуряку,
Що прилюдно обнімає молоду кривляку.
Не соромиться нікого лобур той ледачий
Через те, що не козак він і не син козачий. ДВОРЯНСЬКІ ШТУЧКИ

Якось баба каже Генці, рідному онуку:
— Ти з дівчатами вітатись перестань за руку.
То ж негарно: зустрічаєш дівчину знайвму
Й тиснеш руку, мов якомусь боцману морському.
Ми подібного нічого в юності не знали.
Юнаки колись дівчатам руки цілували.
Генка витріщивсь на бабу: — Цілувати ручки?!
Не травіть мені баланди про дворянські штучки.
Що я, бабо, впав із неба чи зірвався з вишки,
Щоб облизувати лапи в кожної чувишки?

СУМНА ЛІРИКА

Зацвіла ромашка, заспівала пташка.
Полюбила Яшку молода Палажка.
Обнімала Яшку у саду Палажка.
Доки не з'явилась отакунька Сашка.
А коли з'явилась Сашка у Палажки,
Стало холодніше на душі у Яшки.
Сашка підростає, моню п'є із чашки,
Тільки це нітрохи не обходить Яшки.
Сашка уже біга, їсть сама вже кашку,
Тільки ці деталі не цікавлять Яшку.
Жодної він льолі не купив для доні,
Не приніс маленькій ні кеті, ні моні.
І Палажці важко загнуздати Яшку,
Бо нема в Палажки
Із загсу бумажки.

СЛОВО ПРО БОРОДУ

Всі були ми молодими, то не проти того,
Щоб була чуприна буйна в хлопця молодого.
Та, на жаль, між юнаками нині повелося:
Чим тупіше, тим страшніше відпуска волосся.
Як розвісить свої патли, настовбурчить баки,
То на нього з переляку гавкають собаки.
Можна бороду носити, як у Льва Толстого,
Але вона не пасує до лоба пустого.
І якщо ти — бовдур темний, як дубова ступа,
Борода не порятує, хоч була б до пупа.
А як правду говорити, то й краси в ній мало:
І на світі не жило ще, а вже дідом стало,
Бо скільки ви дасте років отій поторочі,
У якої крізь волосся видно тільки очі?
І як таке цілуватись буде з молодою?
Воно ж, кляте, їй поколе щоки бородою.
Все це жарти. їй же право, ми не проти того,
Щоб була чуприна буйна в хлопця молодого.
Та коли вже з бородою ти завів мороку;
То мий її, люципере, хоч раз на півроку!

ЗАКОХАНИЙ КУЗЬМА

У садочку пригорнулась Галя до Кузьми.
— Як Ромео і Джульетта, будем жити ми.—
А Кузьма очима блима: — Думала б сама...
Ну при чому тут Ромео, коли я Кузьма?
Трохи згодом Галя далі розвиває план:
— Будем жити, як Людмила і її Руслан.—
А Кузьма сопе сердито: — Не годиться теж.
Ти ж Галина, не Людмила. Юринду плетеш.
— Ну, а як? — питає Галя впертого Кузьму,
А той каже: — Будем жити, як німий з Муму.

МАРКІВ СПИСОК

Марко гроші позичає — голубом туркоче,
А позичить — зволікає, віддавать не хоче.
Раз його один знайомий здибав та й питає:
— Ти коли повернеш гроші? Рік уже минає.—
Марко зсунув капелюха, схожого на миску.
— Зараз,— каже,— подивлюся, чи ти є у списку.—
Взяв блокнотик, посміхнувся і сказав ласкаво:
— Є у списку, не хвилюйся, поверну, їй-право.
Через рік знайомий Марка знов зустрів у парку.
— Ти коли повернеш гроші? Май же совість, Марку!
Хитрий Марко крутить носом, схожим на редиску.
— Зараз,— каже,— подивлюся, чи ти є у списку
— Це ганьба,— скипів знайомий.— Що ти за людина?
В тебе совісті лишилась хоч одна краплина? —
Марко гордо подивився і у боки взявся:
— Ти чого це розходився? Що ти розкричався? —
І додав, під носа ткнувши ручку-самописку:
— Ще раз тявкнеш — бідний будеш. Викреслю зі списку!

НЕДОТЕПА

Сокирою цюкає й цюкає мати,
Не може колодку ніяк розрубати.
А син-парубійко, здоровий, нівроку,
Цигарочку палить та дивиться збоку.
Дивився, дивився на матір хлопчище,
Як в неї із рук випада топорище,
І мовив сердито: — Ну що ви, як сонні?
Невже поплювати не можна в долоні?

БАЛАКУЧИЙ ПИЛИП

Серед ночі по провулку шкандибав Пилип.
Раптом вибіг з підворітні здоровенний тип.
Ледь не плаче: — Ой братишка, може, скажеш ти,
Де міліція районна. Як туди пройти? —
А Пилип знизав плечима: — Як тобі сказать?
Звідсіля до неї буде кілометрів п'ять.
— А дільничний де приймає? — аж трясеться тип.
— Та ніхто тут не буває,— відмахнувсь Пилип.
Тут міліції ніколи не стрічав ніхто...
— Ну, тоді витрушуй гроші і знімай пальто!
ТУРИСТ

Як вернувся з-за кордону Едуард Мурло,
Так його і розкрутило, так і повело.
Де не ходить, балабонить: — Там не те, що в нас!
За три роки за кордоном був я вісім раз.
Там в крамницях не почуєш, що чогось нема.
Всюди просять, закликають, тягнуть обома.
Та коли ж це, громадяни, буде так і в нас? —
І спитав його сердито слюсар Опанас:
— А ти знаєш, що потрібно, щоб усе було?
— Ні, не знаю! — огризнувся Едуард Мурло.
— Ну, то знай: трудитись треба, чесно працювать,
Бо сама не може з неба впасти благодать.
І, до речі, треба менше швендять по турне,
Особливо в тому разі, якщо ти дурне.

СОРОЧКА

Хитрий Едик шепче Жорі: — Я тобі дістану
Закордонну сорочину з чистого лавсану.
То така, що можна місяць сміливо таскати:
Взяв ганчірку, витер комір — і не треба прати.—
Жора свиснув: — Ти, братишка, не попав у точку:
Я й так ношу по місяцю будь-яку сорочку.

 

РОБІТНИЦЯ РАЄЧКА

Погуляти вийшла в сад робітниця Раєчка.
На ній гарні чобітки і нова куфаєчка.
Шубки в неї ще нема, але буде мати —
По червінцю відклада з кожної зарплати.
Там, де грюка барабан і тромбони крякають,
Стильні «мальчики» стоять, весело балакають.
Старший Раї підморгнув: — Дєвочка — що нада!
А манто... Яке манто! Маде ін Канада! —
І розпатлані дружки гучно засміялися,
Що роти аж до ушей їм пороззявлялися.
Рая стала.— Ну чого? Ви чого регочете?
Розчепірили роти, мов ковтнути хочете...—
Старший гордо позирнув на куфайку ватяну.
— Синьйоріна, не тушуйсь, не їмо телятини.—
Рая брівками морга: — Згодна я з тобою.
Хто ж не знає, що осли живляться травою? МОКРОНОСІ

Йдуть по місту парубійки з мокрими носами.
Розмовляють між собою хриплими басами.
Йду за ними і гадаю: звідкіля і хто ви?
Чом так рано відцурались від своєї мови?
Раптом хлопці, посварившись тут же, привселюдно
Заходились «виражатись» брудно і паскудно.
І подумалось: як добре, що ці юні хами
Не поганять мову нашу скверними устами.

РОМУАЛЬД КОРОБКА

Очі — ґудзики скляні, ніс, неначе кнопка.
Перед вами, як живий, Ромуальд Коробка.
Ромуальд — єдиний син в доброї мамаші.
Прийде літо — цілі дні смажиться на пляжі.
Мати робить, хоч стара, гроші заробляє.
По півметра ковбаси дармоїд з'їдає.
Ляже лобур під кущем, заведе «Спідолу»
І підспівує баском, чути до Подолу:
— Пусть всєгда будєт мама,
І всєгда буду я!
Ви побачили б, яке в Ромуальда тіло,
Їй же право, як смола, страшно загоріло.
Як іде він по піску, молоді стиляжки
Поглядають вслід йому і зітхають важко.
А який хвацький плавець Ромуальд Коробка!
Він не тоне у воді, бо дурний, як пробка.

ОБРАЖЕНИЙ ЛЬОВКА

Вів по місту модник Льовка
Стильних двох красунь,
А на нього із балкона
Хтось візьми та й плюнь.
Підійшов до будки Льовка
Й каже старшині:
— Тут на голову з балкона
Плюнув хтось мені.—
Старшина поглянув строго
І сказав на те:
— То наплюйте й ви на нього.
Що ж ви стоїте?
— Він вгорі, —, захлипав Льовка,
Я внизу стою.
Як же я на третій поверх
Знизу доплюю?—
Старшина знизав плечима
І промовив так:
— Як не можете доплюнуть,
Значить, ви слабак...


>

 



Благотворительная организация «СИЯНИЕ НАДЕЖДЫ»



Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання



Підтримайте сайт

Український сайт розваг


НОВИНИ

 
 
 
  Украина онлайн
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов