v
 

Головна


Анекдоти
про студентів
  про блондинок
  про міліцію
  про тещу
  про еротику
  про українців
  про дітей
  про політиків
  про комп'ютери
  про лікарів
  про спорт
  про горілку
  про тварин
  про жінок
  про водіїв
  про армію
  про інше
 
Гуморески
  Остап Вишня
  Павло Глазовий
 
Народна творчість
 
Українські пісні
 
Привітання
  день народження
  8 березня
  весілля
  річниця
  новонародженим
  новий рік
  різдво
  колядки
  щедрівки
  великдень
  день армії
  день матері
  день Валентина
 
Фото дівчат
 
Прикольні фото
  еротичні
  спорт
  звірі
  автомобілі
  карикатури
  різне
 
Відео
  автомобілі
  спорт
  еротика
  падіння
  тварини
  переляк
  прикольно
  діти
  камеді
  95-й квартал
  віталька
 
Відеокліпи
  Тіна Кароль
  Руслана
  Софія Ротару
  Настя Каменських
  Альона Вінницька
  Кузьма Скрябін
  Avril Lavigne
  Shakira
 
Скачати ігри...
 
Грати онлайн...
 
Заробіток на сайті
 
Написати адміну...
 
Друзі сайту
   
 
   
 
Нотатки про українську музику
   
 
 
 
 
 
 

 



Павло Глазовий - куміада.


ЯК МИ З КУМОМ ФУТБОЛІСТАМИ БУЛИ

Ми футбол із кумом любимо.
— Давай, куме, м'яч футбольний купимо! —
Тренувалися ми з кумом аж три дні.
Бив я кумові в ворота, кум — мені.
І такого ми з ним класу досягли,
Що й самі собі страшними вже були.
Тож пішли ми у команду «Урожай»
І сказали капітанові: — Приймай! —
Капітан оглянув кума і мене.
— Ось вам м'ячик. Хто сильніше фугоне? —
Кум підскочив, закричав: — Фізкультпривіт! —
Та футболом капітана — у живіт!
Як водою капітана відлили,
Він сказав: — Обох приймаю. Ви — орли!
Всі були б такі в команді «Урожай»,
Ми поклали б на лопатки Уругвай,
Перу, Мексіку, і Чілі, й Парагвай.
Завтра в нападі ти гратимеш, орел!
Приїздить до нас команда «Мукомел».—
Гей, як вийшов же на поле «Урожай»!
Кум — дев'ятка, я — семірка, правий край.
Кум попереду, я ззаду — біжимо.
Кум наліво, я направо — куємо.
Я в офсайді, кум на вихід подає,
Я пасую, кум шурує — штука є!
Кум обрав для себе тактику круту:
Як не влучить у коліно, б'є в п'яту.
Громові шумлять овації кругом,
Як він ріже кутові «сухим листом».
Кум від злості вже аж зуби вишкіря —
Все ніяк не костильне воротаря.
Він літає, він встигає всюди й скрізь.
Дав об штангу головою, штанга — трісь!
Повалив ворота к бісу той удар.
Б'ється в сітці, як рибина, воротар.
Тут суддя на нас зненацька як стрибне!
Ухопив за руки кума і мене:
— Годі бити! «Урожай» ваш переміг!
У противників — ні рук уже, ні ніг.—
Кум трясеться: — Накладу я ще й судді...—
Я питаю: — А хто ж приз нам дасть тоді?
Він і так уже, сердешний, шкутильга,
В нього права не згинається нога.—
А суддя весь час не зводить з нас очей,
Просить: — Братці, в мене ж четверо дітей!
Через день летіла звістка з краю в край,
Що розігнано команду «Урожай».
Хто нам скаже, що ми з кумом не орли?
Дві команди одним духом рознесли.

 

ЯК ВАРЕНИКИ ВАРИЛИ КУМ І Я

Кум поїсти неабиякий мастак.
Йому жінка, що не зварить, все не так.
Вередує: — Як з'їдаю твій обід,
Наче гирю закладаю у живіт.
Он торік я в ресторані,— каже,— був...
Ледве миску з деволяєм не ковтнув.
Там таку дають підливку — смак і шик!
З нею з'їсти можна власний черевик.—
Раз в неділю ми остались без жінок:
Подались вони раненько на товчок.
Ми із кумом закурили, сидимо.
Кум наліво, я направо — плюємо.
— Не зоставили нам їсти, то й нехай...
А ми зваримо вареники давай!
Налили ми в ночви свіжої води.
Півмішка муки засипали туди.
Я качалку взяв, а кум мій — макогон,
Тісто туго замісили, як гудрон.
Дріжджів кинули дві пачки — красота!
Потім перцю і лаврового листа.
Тісто витягли на стіл ми та й січем —
Я ножакою, а кум мій сікачем.
В казані кипить, аж піниться вода.
Я ліплю, а кум вареники вкида.
На вусах у мене тісто, в нього сир.
Кум по кухні походжа, як командир.
— Хай живіт,— говорить,— лопне, а жінкам
Отакунького вареничка не дам!
В казані вода вирує, булькотить.
Сир гарячий нам на голови летить.
Покипіло так не більше двох годин,
Бачим: збились всі вареники в один.
Ми вареник той штовхаємо до дна,
А він лізе, випирає з казана.
Кум говорить: — Ну, нехай вже буде так.
Покуштуємо, яке воно на смак.
Поділили ми вареник, сидимо.
Кум виделкою, я ложкою — їмо.
Я помалу ремиґаю, кум жує.
— Ну,— цікавиться,— як враження твоє? —
Я показую на пальцях і стогну:
Зуби злиплись, язика не поверну.
В кума очі лізуть з лоба — не ковтне.
Просить: — Стукни по потилиці мене! —
Я як двину його в шию кулаком!
Тут відразу нам полегшало обом.
Кум затявся на своєму: — А жінкам
Я однаково й понюхати не дам! —
Те, що я не з'їв і кум мій не доїв,
Потаскали кабанові ми у хлів.
А кабан понюхав тісто, кашлянув,
Перекинувся в баюру і заснув.
Кум штовха його: — Пардон, мусьє кабан!
Вибачайте, я не знав, що ви — гурман.
Може, й ви вже захотіли в ресторан? —
І надів йому на голову казан...

ЯК МІЙ КУМ БУВ «МОРЖЕМ»

Кум в газетах начитався про «моржів»
І скупатись в ополонці захотів:
— Загартуюся на холоді як слід —
Буду жити та брикати до ста літ.
— Я боюся застудитися,— кажу.
Кум же чваниться: — Я приклад покажу.
Рано-вранці, взявши кирки і ломи,
Ополонку пробивати вийшли ми.
Дуже дружно працювали, як завжди.
За годину докопались до води.
Кум швиденько роздягнувся: — Ну, дивись! —
Розігнався, посковзнувся, в воду — блись!
Плечі в нору, ноги вгору — тільки ляп!
Я до нього та за ноги зразу — хап!
Тяг за ноги, тяг за руки, тяг за чуб...
Витяг кума, а він синій, наче пуп.
Посадив його, питаю: — Як вода?
— Т-тепла,— каже, й зуб на зуб не попада.
Кум посидів півхвилини на льоду.
— Н-ну,— промовив,— т-ти к-купайсь, а я п-піду.
Т-ти за плечі м-мене т-трохи потруси,
Б-бо до льоду п-приморозило т-труси...—
Я узяв його за голову та смик!
— Т-ти сказився, н-ненормальний?!— кум у крик.
Він схопився, закрутився і присів,
Бо від льоду відірвався без трусів.
Бачу, кум мій закоцюб, що аж опух.
Я узяв його, закутав у кожух
Та й поніс отак додому, як дитя,
Що не вміє ще й ходити до пуття.
Жінка плаче, діти плачуть... От біда!
Кум з кожуха, наче лялька, вигляда.
— Не ридай,— втішає жінку,— все як слід...
Проживу тепер на світі до ста літ.
Не давай мені ні хліба, ні коржа.
Поклади скоріш на піч свого «моржа»
І пали солому й дрова день і ніч.
Для «моржа» найперше діло — тепла піч!

ЯК МИ З КУМОМ ПОЛЮВАЛИ

Ми із кумом полювати ідемо.
За плечима по рушниці несемо.
Кум говорить: — Вбити зайчика — не клас.
От би вовка тарарахнути хоч раз!
Тут він раптом заїкнувся і замовк.
Бачим — суне по дорозі сірий вовк.
Я приклався, кум приклався — тільки р-раз!
Кум — лівіше, я — правіше... Тьху на нас!
Вовк помчався по долині, по горі
Та й сховався біля яру у норі.
Ми із кумом над норою сидимо
І нараду виробничу ведемо.
— Лізь у нору,— тихо кумові кажу.—
Схопиш вовка, я тягти допоможу.—
Кум хитрує: — Я б з охотою поліз,
Та боюся — він хапне мене за ніс.
А без носа як на світі проживеш?
Не понюхаєш нічого і не чхнеш...
— Що ж,— кажу,— тоді полізу, значить, я...
Вовчу шубу жінка матиме моя.
Лізу в нору, бачу — світяться вогні.
То очима вовк підсвічує мені.
Він гарчить, і я по-вовчому гарчу.
Лізу глибше і рушницю волочу.
Тут двостволка випадково як пальне!
Оглушило громом вовка і мене.
Сидимо ми разом з вовком у диму.
Мені важко, та нелегко і йому.
Кум у мене теж відважний чоловік.
— Відповзи,— кричить знадвору,— трохи вбік!
Підбери плече і руку під стіну,
Я прицілюся гарненько та пальну! —
Він рушницю глибше в нору просува.
— Де там вовкова,— питає,— голова? —
Та як гахне, як торохне із обох!
Дріб ударив перед носом, як горох.
Кум гукає: — Амба вовкові! Бери! —
Я незчувся як і вилетів з нори.
А за мною вовк на волю як стрибне!
Став і дума: їсти кума чи мене?
Я прикладом по зубах його — торох!
Вовк зігнувся, похитнувся, впав та й здох...
З шкури вовчої пошили ми шапки —
І страшні тепер ми з кумом, як вовки.

 

ЯК МИ З КУМОМ МЕД КАЧАЛИ

Ми із кумом по сусідству живемо.
Кум говорить: — Давай бджіл заведемо!
Бджоли,— каже,— це ж поезія й краса.
Бджоли творять для здоров'я чудеса.
І тепер у кума бджоли у саду
Без перерви: гу-гу-гу та ду-ду-ду...
Раз я чую пропозицію таку:
— Ходім, куме, накачаємо медку! —
Кум не любить викидати даром слів.
Він у сад мене до вуликів повів.
— Мед качати,— каже,— діло не просте.
Он купив я медогонку ССТ.—
Тягне раму він із вулика — дивлюсь:
Усі бджоли в купу збилися чомусь.
Та гудуть отак сердито: дзум-дзум-дзум...
— Їх обкурювати треба,— каже кум.
— Це я знаю і без тебе,— говорю.—
Ти тримай, а я цигарку закурю.—
Не устиг я потушити свій сірник,
А бджола як тарарахне у язик!
Потім друга — прямо в вухо, третя — в ніс!
Кум схопив на плечі раму і поніс.
Як заклав у медогонку, як крутне!
А на мене ціла хмара як шугне!
Бджоли жалять — кум говорить: — Не лови!
Не твої це,— каже,— бджоли,— не дави!
Не крутися і руками не махай!
Не твої це,— каже,— бджоли, не лякай!
Ти он з ніздрі,— каже,— витягни бджолу,
Бо задавиш там комашечку малу.
Он у тебе між губами дві бджоли —
Ти дивися, щоб живі мені були!
Я — тікати... А за мною — хмари бджіл.
Я додому, та у хату, та під стіл.
Виліз, глянув у люстерко: ну й краса!
Губи стали, як домашня ковбаса.
Щоки пухлі. Не обличчя, а друшляк.
Ніс уліво скособочився й набряк,
Вже звисає аж до нижньої губи.
Вуха витяглись обоє, як гриби.
Ліве око ще поблискує так-сяк,
Там, де праве, тільки ґуля, як кулак.
Кум у шибку пальцем стукає: — Привєт!
Йди,— гукає,— куштувати свіжий мед!
— Ой,— стогну,— не стукай, куме, не дійду.
Я ж незрячий, десь у яму упаду...
Кум говорить моїй жінці: — Ви, мадам,
Свого мужа не показуйте дівкам.
Він у вас, мов кінозірка Жан Маре!
Тільки,— каже,— хай він носа не дере.
І нехай на все життя запам'ята,
Що бджола — це мед, здоров'я й красота!

КУМІВ РЕАКТОР

Докотилася до кума новина,
Що вино робити можна з кавуна.
Кум — страшенно нетерплячий чоловік.
Він негайно ж кавуняру приволік.
Вставив трубку з очерету «під ребро»,
Пачку дріжджів затаскав йому в нутро.
Намішав цементу, глини, кізяків
І обмазав кавуна з усіх боків.
Мідним дротом те страхіття обмотав
І на піч його сушитися поклав.
Як нагрівся кавуняра уночі,
Зашумів, немов реактор, на печі.
Тут у кума і з'явився мудрий план:
Вмонтувати у «реактор» мідний кран,
Щоб під тиском в кілька сотень атмосфер
З нього гнало різні вина і лікер.
Чую — кум мій барабанить у вікно:
— Йдем до мене пити марочне вино! —
Тягне в хату і показує мені
Кавуняру, що лежить на черені.
— Дріжджів,— каже,— я напхав йому в нутро..
Там, напевне, розщепилося ядро.
Не кавун це вже у мене, не балон,
А заряд на кілька тисяч мегатонн.
Тільки атом служить миру, не війні:
Він вино для мене чавить в кавуні.
А «реактор» в цю хвилину як рвоне!
Оглушило, ошелешило мене...
Прокидаюсь — бачу, хати вже нема.
Піч стоїть посеред дворища сама.
Бачу — кум сидить на клуні, наче птах,
Весь у сажі, вся сорочка у дірках.
Переляканий, страшний, як сатана,
Ще й контужений осколком кавуна.
На подвір'ї — тільки пір'я від курей.
Біля двору — тільки клямка від дверей.
Кум оговтався та й каже: — Це буза...
Ми ще гнатимем коньяк із гарбуза!

КУМІВ МОЦІОН

Кум із міста повернувся після свят.
— От я,— каже,— надивився дива, брат!
Бачив,— каже,— я у місті чудеса:
Йде мужчина і веде на шворці пса.
В того псюги — здоровенний чорний рот...
Не собака, а, їй-право, бегемот.
Живемо ми без культури у селі,
Тільки звикли колупатися в землі...
І неначе збожеволів бісів кум.
Одягнув свій найшикарніший костюм,
Взяв собаку на блискучий ланцюжок:
— Підем, Сільво, прогуляємось часок.
Сільва в кума здоровенна, як теля.
Як біжить, гуде під лапами земля.
Кум зробив кругом городу пробний круг,
Бачить — ззаду суне зграя собацюг.
Всі сердиті, наїжачені і злі...
Де їх стільки і набралося в селі?
Кум спинився, зупинилися й вони.
Пильно дивляться на.кумові штани.
Щоб не вирвалася Сільва, на рукав
Кум залізний повідочок намотав
Та й стоїть отак, прогулянці не рад,
Бо не бачить уже відступу назад.
Раптом Сільва як підскочить, як стрибне,
По садах та по городах як майне!
Кум за нею на залізнім повідку
Пострибав, як ще ніколи на віку.
Він з розгону брав бар'єри, як стрибун,
Ще й крутився, як справдешній «балерун».
Перескакуючи ями і тини,
Кум порвав свої бостонові штани.
Від підштаників холоші голубі
Відірвались і повисли на вербі.
Об дроти пошматувався весь піджак
І від того дуже схожим став на фрак.
Як заґавились собачі женихи,
Кум зірвався й заховався в лопухи.
Кум до ночі не вилазив з бур'янів,
Бо з одежі тільки галстук уцілів.
Повернувшись із веселої гульні,
Він у клуні спав дві ночі і два дні.
Правду ж кажуть, що вечірній моціон
Забезпечує людині добрий сон!

ЯК МИ З КУМОМ ПАТРУЛЯМИ БУЛИ

Ми із кумом, їй же право, молодці!
В нас у кожного пов'язка на руці.
Йдем поважно, як барони-королі:
Нас призначили сьогодні в патрулі.
Дві наради з нами в штабі провели
І сувору нам інструкцію дали:
— Як зустрінете «під мухою» когось,
То дивіться, щоб не трапилось чогось.
Будьте чемними, культурними,— ну-ну!
Ви проводьте з ним роботу виховну.
Стали в темному провулку я і кум.
Чуєм пісню хуліганську, чуєм шум.
— Тру-ля-ля! — кричить на вулиці шмаркач.
Під рукою довга пляшка, як товкач.
Ми спокійно підійшли до шмаркача.
Кум легенько доторкнувся до плеча.
— Хто ви будете? — питає.— Звідкіля?
Хто дозволив вам кричати «тру-ля-ля»? —
Той за пляшку — та по лобі кума — брязь!
Пляшка тріснула і ляпнулась у грязь.
Я кажу п'яничці строго: — П'єш, то п'єш...
А навіщо ж ти пляшки державні б'єш?
Кум он стогне, голова болить йому —
Де вночі пірамідону я візьму? —
А п'яниця кума ліктем — під ребро!
Чую: в кума затріщало все нутро.
— Ти куди-то б'єш,— питаю,— паразит?
Може, в кума в животі апендицит? —
А п'яниця кума в вухо — та-ра-рах!
Аж у мене задзеленькало в ушах.
Я питаю: — Як не соромно тобі?
Кум же грає на гітарі й на трубі.
А тепер його талантові труба...
В інше місце важко вдарити хіба?
Кум мій сльози витирає кулаком.
А п'яниця його ззаду — бах! — носком.
— Ти куди ото,— питаю,— б'єш, мурло?
А якби у нього око там було?! —
А п'яничка той безсовісний мене
Каменюкою у лоб як садоне!
Кум мовчить, немов у рот набрав води.
Я гукаю: — Гей, міліція! Сюди! —
Як міліція прибігла й патрулі,
Гордо з кумом ми лежали на землі.
В кума вухо і потилиця в крові,
А у мене — тільки дірка в голові.
Через місяць ми поправимось, мабуть.
Інтересно, чи медалі нам дадуть?
Ми вже згодні, щоб на двох дали одну
За проведену роботу виховну.

ЯК МИ З КУМОМ «ДИКАРЯМИ» БУЛИ

Повернули нам здоров'я лікарі
І сказали: — Ну, живіть, богатирі?
Ми з лікарні подались в аеропорт
І махнули «дикарями» на курорт.
Ніч у Ялті переспали на траві,
Потім в тітки влаштувались у хліві.
Тітка хвалить-вихваляє свій сарай:
— Вам, дикарики, у ньому буде рай!
Перед вами тут жила моя свиня —
На півпуда поправлялася щодня.—
Кум говорить: — Добре, тітко, поживем.
Не дивуйся, якщо хрюкати почнем.
Ми щоранку до їдальні біжимо.
Дійде черга — хліб з гірчицею їмо,
Бо зібралося над морем дикарні,
Як тієї кукурудзи в качані.
За два тижні ми поправилися так,
Що зостались тільки шкіра та кістяк.
З нами дами танцювати не хотять,
Бо худі ж ми, що аж кості торохтять.
Кум надумав залицятися до дам,
Так одна йому сказала: —Дулю дам! —
Раз валялися ми з кумом на піску,
На природу любувалися морську.
Кум помітив біля берега медуз
І ловить їх заходився у картуз.
З'їв медузу.— От я,— каже,— молодець!
Їжмо, куме, бо вони — як холодець.
Ці медузи, як півпуда їх з'їси,
Заміняють грам п'ятнадцять ковбаси...
Якби був у морі цукор, а не сіль,
Ці медузи замінили б нам кисіль.
Я ж ловив собі тим часом крабенят
І робив із них на снідання салат.
Непоганий з них виходив і форшмак,
Тільки в горлі дуже дерло, як наждак.
Кум поправився чудесно від медуз.
Став у нього животяра, як гарбуз.
Він щовечора на танці учаща.
Вже навчився танцювати «ча-ча-ча».
Ходять ходором дівчата молоді,
Кум же плава, як медуза у воді.
А удень ми на пісочку лежимо.
Сонце палить, сонце шкварить — горимо.
Сонце шпарить, розганяючи туман.
Кум вже пахне, наче смалений кабан.
Кум ошпарився, від болю аж сичить.
— Ану, плюнь на спину,— просить,— чи шкварчить? —
Як з курорту ми додому прибули,
То негайно ж посідали за столи.
Кум до їжі як допався, мов здурів:
Умегелив дві корзини сухарів,
Три хлібини, п'ять батонів і калач.
Жінка в сльози... Кум говорить: — Ти не плач!
Ти радій, моя голубонько, тепер,
Що на дикому курорті я не вмер.
Нам до труднощів із кумом не звикать.
Ми від труднощів не звикли утікать!

КУМ НА ПРИЧЕПІ

Кожен кума, як героя, зустріча:
Виграв він у лотерею «Москвича».
Накупив собі копицю різних книг,
Цілий тиждень пронудився біля них.
— Знаю,— каже,— всю конструкцію на п'ять.
Якщо хочеш, можу, куме, покатать!
Розмістились у машині ми удвох.
Кум усівся на сидінні, наче бог.
Нажимав він півгодини на стартер,
А мотор сердито рявкнув і завмер.
З-під капота пара хмарою пішла.
Кум за голову схопився; — Ну й діла!
Видно, масло не в ту дірку я залив.
У моторі всі підшипники спалив.
Закотили ми машину за сарай.
— Розберем мотора, куме?
— Розбирай! — Ухопилися ми дружно за ключі,
Заходились колупатись в «Москвичі».
Відкрутили всі шурупи й гаєчки.
Кум з циліндрів повисмикував свічки.
Потім витяг всі пружини й клапани —
Подивитись, чи не спалені вони.
Цілий день ми провозились, а вночі
Потомились і поснули в «Москвичі».
Вранці кум мене як схопить за рухав:
— Мамо рідна! Всі деталі хтось покрав.—
Очі вилупив, неначе ідіот.—
Залишились тільки кузов і капот...
Він подумав та й говорить: — Юринда.
Що покрали всі деталі — не біда.
Краще мати без мотора лімузин:
Не потрібні ні мастило, ні бензин.
Зараз візьмем пива, хліба й ковбаси
Та й поїдем на природу у ліси...
Я стою собі, цигарочку курю.
— В тебе психіка звихнулась,— говорю.—
Ти ж не двинеш ні назад, ані вперед,
Бо у тебе ж без мотора драндулет.
Кум сміється. — Я придумав,— каже,— трюк.
В мене ж розум, як у доктора наук.
Тільки,— каже,— дисциплінку я люблю.
Все робіть, як по команді, що звелю.—
Заходились упаковуватись ми —
Тобто я, мій хитрий кум та дві куми.
Щоб культурно провести у лісі час,
Прихопили ми консервів і ковбас.
По команді всі уперлися гуртом —
Хто руками, хто плечима й животом,—
Покотили на дорогу драндулет,
Посідали, хто назад, хто наперед,
Умостились на сидіннях, сидимо,
Поглядаємо на кума і ждемо.
Чуєм, їде по дорозі грузовик,
Кум як вискочить з машини та у крик:
— Зупинися! Поможи, браточку, нам!
Лопнув дифер, тріснув поршень пополам!
Прив'язав нас не торгуючись шофер,
Гаркнув-диркнув і дорогою попер.
Кум рулює та не тисне на гальмо:
Мов на крилах, на причепі летимо.
За годину долетіли до ліска,
Кум сигналить водієві і гука:
— Гей, браточку, зупинися! Дай гальмо!
Відчепи нас, ми водички поп'ємо.—
Відчепились, полягали в холодку,
Загоряли на травичці й на піску.
Як поїли помідори й ковбасу
Та набридло любуватись на красу,
Ми машину на дорогу потягли,
Бо тепер у курсі діла вже були.
Кум прекрасно провернув свої діла:
На буксир нас чорна «Волга» узяла.
Так летіла, мов спішила на пожар:
Нею мчався на нараду секретар.
Дотаскав нас до самісіньких воріт
Ще й сказав нам: — До побачення! Привіт!
У шоферів же є правила тверді:
Не лишати чоловіка у біді.

ОЙ МАШИНА, ТИ ЖЕЛЄЗНА!

З безмоторним «Москвичем» не повезло,
Бо у нього лопнув скат, немов на зло,
Ще й заїло-заклинйлося кермо...
— Давай, куме, мотоцикла купимо! —
Обмивали ми покупочку два дні.
Наливали: куму — я, а кум — мені.
— Ми ж не знаєм правил руху,— каже кум
— А навіщо ж,— я питаю,— в тебе ум? —
Кум своєї: — Треба ж мати ще й права...
— А навіщо,— я питаю,— голова?
Я в коляску сів, а кум мій за кермо.
Запустили. Газонули. їдемо!
Кум півлітра із кишені витяга.
— Гуси, гуси! Трохи вип'єм?
— Га-га-га! —
Просто з горлечка смикнули: буль-буль-буль...
Вже не бачимо, де колесо, де руль.
— Ой машина, ти желєзна!
Тра-та-та... Куди милого завезла?
Красота! — Кіт із лісу на дорогу вибіга.
— Гуси, гуси! Доганяйте!
Га-га-га! —
Кіт на стовп, а ми об дуба — та-ра-рах!
Я на дереві, а кум мій — на дротах.
...А тепер ми у лікарні лежимо.
Руки й ноги нам пришили — живемо.
Кум у гіпсі, я у гіпсі, лиш носи
Не замазали нам гіпсом — для краси.
Як дві лялечки в палаті лежимо.
Манну кашу тільки ніздрями п'ємо.
Гіпс твердіє, засихає — благодать!
Можна нас, немов скульптури, виставлять,
Всім показувать, щоб кожен уявляв,
Як кататися без правил і без прав.


>

 



Благотворительная организация «СИЯНИЕ НАДЕЖДЫ»



Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання



Підтримайте сайт

Український сайт розваг


НОВИНИ

 
 
 
  Украина онлайн
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов