v
 

Головна


Анекдоти
про студентів
  про блондинок
  про міліцію
  про тещу
  про еротику
  про українців
  про дітей
  про політиків
  про комп'ютери
  про лікарів
  про спорт
  про горілку
  про тварин
  про жінок
  про водіїв
  про армію
  про інше
 
Гуморески
  Остап Вишня
  Павло Глазовий
 
Народна творчість
 
Українські пісні
 
Привітання
  день народження
  8 березня
  весілля
  річниця
  новонародженим
  новий рік
  різдво
  колядки
  щедрівки
  великдень
  день армії
  день матері
  день Валентина
 
Фото дівчат
 
Прикольні фото
  еротичні
  спорт
  звірі
  автомобілі
  карикатури
  різне
 
Відео
  автомобілі
  спорт
  еротика
  падіння
  тварини
  переляк
  прикольно
  діти
  камеді
  95-й квартал
  віталька
 
Відеокліпи
  Тіна Кароль
  Руслана
  Софія Ротару
  Настя Каменських
  Альона Вінницька
  Кузьма Скрябін
  Avril Lavigne
  Shakira
 
Скачати ігри...
 
Грати онлайн...
 
Заробіток на сайті
 
Написати адміну...
 
Друзі сайту
   
 
   
 
Нотатки про українську музику
   
 
 
 
 
 
 

 



Павло Глазовий - людоньки сімейні.


СОЛОДКІ СНИ

— Сни мені хороші сняться,— каже жінка Мині.—
Ніби ти купив чудесну шубку в магазині.
Потім снилося, що перстень ти купив для мене,
Золотенький, а на ньому щось таке зелене.
Потім снилося, що брошку дорогу купили.
Навіть точно пам'ятаю, скільки заплатили...
Мина весело сміється: — Справді, сни хороші.
От якби іще приснилось, звідки взяв я гроші!

ПОДАРУНОК

Чоловік прийшов з крамниці в вечір березневий.
Приніс жінці подарунок, видно, не дешевий.
Весь обплутаний шпагатом, у товстім папері
І до того величезний — ледь проліз у двері.
Та й питає: — Знаєш Гната й жінку його Любку?
Так Гнат купив їй до свята ультрамодну шубку.
Вона в нього вертихвістка, ходить, як графиня,
А ти в мене жінка скромна, добра господиня.
Нехай Любка у тій шубці ходить, як пантера,
А я тобі утюг купив, швабру й полотера!

ЯК КУЗЬМУ ПРОВЧИЛА ЖІНКА ЙОГО МИЛА

Повернувсь Кузьма з роботи, освіжився в ванні,
Одягнув нову піжаму та й ліг на дивані.
Лежить собі, проглядає журнали й газети.
А дружина варить, смажить, готує котлети.
Пообідав Кузьма смачно, запалив «Казбека».
— Ну чого ти,— пита жінку,— така недалека?
Тільки в тебе і балачки про борщі й олію,
І ні слова про театри, про драматургію.
А є жінки! Збоку глянеш — ходить, як Аїда.
Драматургів усіх знає аж до Евріпіда.
Так і сипле: Тіто Гобі, Карузо, Фелліні,
Есамбаєв, Магомаєв, Кобзон, Паганіні...
А ти яка? Ти ж не тямиш в цьому ні бельмеса.
Ти ж не можеш відрізнити Брамса від Бернеса.
Давно тебе не бачив я в хорошому платті.
Тиняєшся у тапочках, в дешевім халаті.
Ти забула, що є в світі жіночі принади —
Перманенти, манікюри, духи та помади.
Я хотів би бути мужем культурної дами,
А ти чавиш помідори, бряжчиш друшляками,
Що побачиш — вишні, сливи,— пхаєш у консерви...
Я не можу, розумієш? Здають уже нерви.

Через добу повернувся наш Кузьма додому.
Зустрічає його жінка в платті голубому.
Очі чорним підведені, на губах помада.
Закрутило Кузьмі в носі від духів «Еллада».
Плаття модне, вузесеньке, облягає форми,
Ще й коліна не прикриті — такі тепер норми!
Посадила Кузьму в крісло, сіла проти нього.
Як французька кінозірка, виставила ноги.
У Кузьми від здивування потилиця змокла.
А дружина запитує: — Ти читав Софокла?
Тобі, може, до вподоби п'єси Евріпіда? —
Сопе Кузьма: — Відчепися! Подавай обідать.
Нащо мені Евріпіди? Нащо їхні п'єси?
— А ти ж казав, що у мене дрібні інтереси,
Що немає шику-блиску, манери негарні.
Я сьогодні простирчала півдня в перукарні.
Перукар просив, між іншим, щоб прийшла я знову.
Запевняв, що я похожа на Любов Орлову.
Не було у мене часу возиться з обідом,
Так я тобі й замінила обід Евріпідом.

ІСТОРИЧНА ПАРАЛЕЛЬ

Чи у будень, чи в неділю Гнат сидить до ночі,
На спортивні передачі витріщивши очі.
Жінка гнівається: — Можна від нудьги померти.
Чи не краще подивитись фільми та концерти? —
Гнат у відповідь патяка: — В мудреця Сократа
Була жіночка Ксантипа, сильно язиката.
Якось, кажуть, той філософ думав свою думу,
А Ксантипа розходилась, наробила шуму:
«Мені нудно! Обізвися, бо вліплю по шиї!» —
І на голову Сократу вилила помиї.
А Сократ сказав спокійно: «Тут немає дива.
Грім гримів, а після грому почалася злива».—
Жінка круглими очима дивиться на Гната.
— Так це ти себе рівняєш, значить, до Сократа?
То ж мислитель був ведикий, створював ідеї,
А у тебе у довбешці — шайби та хокеї.
Ти належиш до бездумних тинів примітивних,
Що нічого не читають, крім новин спортивних.
Та якби була твоєю жінкою Ксантипа,
То й помий би пожаліла на такого типа.

ПРО ПИЛИПА Й ЛУШКУ

Прийшов Пилип додому, кладе на стіл квитки.
— Любуйся,— каже жінці,— усучили-таки.
Якийсь агент з театру на службу їх приніс,
На п'єсу чи прим'єру, узяв би його біс!
А Лушка рада-рада (це так дружину звуть):
— Ми ж не були в театрі вже років три, мабуть.
Не ходимо нікуди, як в лісі живемо.—
Швиденько одяглася і сіла до трюмо.
Пилип узув сандалі, надів новий піджак.
— Ну,— каже,— я готовий, а ти що мнешся так?
Закінчуй марафети, уже он скоро сім.
Даю одну хвилину, збирайся і ходім.
Намазуйся скоріше! Ну точно, так і знав...
Вважай, квитки пропали, даремно купував.
О, робить очі косі, прямі набридли їй.
Японку з себе корчить, а ти, як турок, стій.
Диви, квацює губи... Скажи, чи буде край?
Тобі вже сорок років, про це не забувай!
Не встиг Пилип сказати фатальні ці слова,
Як в нього побіліла відразу ж голова,
Бо пудра, і флакони, і тюбики помад
На нього полетіли, посипались, як град.
Схопила в гніві жінка Пилипові квитки
І кинула під ноги, роздерши на шматки.
Пилип сказав спокійно: — Мені усе одно...—
Пішов і грав з дружками до ночі в доміно.
А Лушка сумувала і плакала вночі.
— Так що ж тут є смішного? — спитають читачі.
Не поспішайте, друзі, смішне було якраз:
Пилип козлом остався в той вечір вісім раз.

УНІКАЛЬНИЙ ЧОЛОВІК

Лає жінка чоловіка: — Я варю, і шию,
І підлоги натираю, і каструлі мию,
Він же вернеться з роботи, влізе у піжаму
І куняє на дивані, вже пролежав яму.
А свекруха до невістки промовляє тихо:
— Не чіпляйся ти до нього, буде тобі лихо.
Хвали бога, що сидить він в рідному гніздечку,
Не блукає по пивничках і не скаче в гречку,
І нічого знать не хоче, крім сім'ї своєї.
Таких'скоро виставляти будуть у музеї.

У ПИСЬМОВІЙ ФОРМІ

За дрібничку посварились чоловік і жінка.
Чоловік ходив надутий і мовчав, як стінка.
А коли вкладався спати, наче незнайомій,
Написав записку жінці: «Розбудіть о сьомій».
Та й заснув собі спокійно, мов упився маком.
Вранці глянув на годинник: вже дванадцять з гаком.
А в руці стирчить записка, писана дрібненько:
«Рівно сім. Доволі спати. Уставай швиденько!»

ПОГАНА РИСА

— Скажу, хоч, може, це й нескромно:
У мене жінка — хоч куди!
Хазяйновита і невтомна,
Весела й лагідна завжди.
Єдина риса нехороша
Псує голубоньку мою:
Страшенно любить тратить гроші.
Та я їй грошей не даю..

СІМЕЄЧКА

Батько став серед кімнати, гаманцем трясе.
— Подивіться, п'ять копійок лишилось — і все.
Це синок мій із кишені гроші вичища,
Щоб крутити в ресторанах всякі ча-ча-ча.
Що за люди? Що за звички? Що це за сім'я? —
Мати каже: — А можливо, взяла гроші я?
— Ні, не ти! — гукає батько.— Ти береш не так.
Якби ти, хіба б лишився хоч один п'ятак?

ЗОЛОТІ РУКИ

Поталанило зустрітись двом старим друзякам,
Що не бачились, напевне, двадцять років з гаком.
Пропустивши по чарчині, ходять по квартирі
І тихенько розмовляють, збуджені і щирі.
Гість любується портретом: — Гарна балерина! -
Посміхається хазяїн: — То моя дружина.—
Гість картину розглядає: — О, яка картина!
Хто так здорово малює?
— Теж моя дружина.—
Гість побачив піаніно у кутку кімнати.
— Грати любиш?
— То дружина... Я не вмію грати.
— От так жінка! — гість радіє.— Руки золотії.
І танцює, і малює, навіть грати вміє.—
А хазяїн сумно каже: — Перша гарно грала,
Друга добре танцювала, третя — малювала.
А проте найкраща жінка, дорогий мій брате,
Та, що вміє борщ варити і білизну прати.

ВАРИВОДА

Увійшов поважний дядько до їдальні зранку.
Пильним оком подивився на офіціантку.
— Скиньте,— каже,— цей передник в білому крохмалі,
А надіньте фартушину, всю в олії й салі.
Розпустіть своє волосся, хай звиса до носа.
Не дивіться так привітно, а спідлоба й скоса.
Принесіть мені тарілку бовтаного супу,
Перепалену котлету і картоплі купу.
Молода офіціантка знизує плечима.
— Ви хильнули чи, можливо, інша є причина?
— О, причина,— мовив дядько,— багатьом відома.
Почувати себе хочу в їдальні, як дома.

ЕХ, ЛІТА, ЛІТА...

— Мав я, брате, жінку — ідеал краси.
Талія тоненька, наче у оси.
А тепер змінилась, а тепер — не та...
Трохи зіпсувала зайва повнота.
Другий головою сивою хита.
— Правду ти говориш, швидко йдуть літа.
Тільки в мене жінка й досі, як оса:
Наче й не тоненька, а проте куса.

ЧОМ НЕМА У НАС ОХОТИ
ДО ДОМАШНЬОЇ РОБОТИ

Жінки наші нарікають— це вже звичним стало,—
Що ми дома по хазяйству помагаєм мало.
Любі наші! Ми б охоче вам допомагали,
Якби за це нас хвалили газети й журнали.
Та не тільки щоб журнали, не самі газети,—
Щоб славили художники, скульптори, поети.
От якби намалював хтось велику картину:
Сидить дядько серед кухні, чистить картоплину,
Або стоїть біля крану, обмива редиску,
Чи цеглиною каструлю натира до блиску.
Або якби якийсь скульптор виліпив фігурку:
Стоїть дядько над плитою, общипує курку,
Чи ще краще: на коні він скаче проти вітру,
В одній руці друшляк трима, а в другій макітру.
Якби так нас прославляли, я б прибіг з роботи
І пірнув би з головою в домашні турботи.
Швидко виправ би білизну, наварив би супу,
Заштопав би всі панчохи — отакенну купу!
Обмів би скрізь павутиння, витер би пиляку,
Начистив би пуд картоплі ще й натер би маку.
Це зробивши, я не ждав би, щоб мене відзначили,
А із дому дременув би — тільки б мене й бачили!

ПРО УЛИТУ ТА МИКИТУ

Жила собі, поживала пара знаменита.
Вона звалась Улитою, а він був Микита.
Пригорталася Улита часто до Микити.
— Я,— казала,— дня без тебе не змогла б прожити.
Наказали б, то за тебе вмерла б хоч сьогодні.—
А Микита слухав, слухав речі благородні
Та й сказав раз: — Я, Улито, серцем ніби чую,
Що, напевне, вже востаннє в хаті цій ночую.
Серед ночі смерть припреться до моєї хати.
Треба мені на горище перебратись спати.
Смерть, звичайно, по драбині вилізти не зможе,
Як ніяка їй чортяка, звісно, не поможе.
«Тю,— подумала Улита,— вигадав Микита...»
Уляглася на дивані, спить, немов убита.
А Микита кукурудзи виніс із чулану
І доріжкою просипав з кухні до дивану.
Змайстрував високу крокву, склавши три лозини,
І гиндикові гарненько приладнав до спини.
На ту крокву почепивши з марлі покривало,
Втяг у кухню страховидло, щоб зерно клювало.
Йде гиндик, довбає носом кожну насінину...
А Улита, як спросоння вздріла ту картину,
Простогнала: — Смерть явилась...—
На коліна стала,
Заломила ручки білі й тихо прошептала:
— Я ж Улита, не Микита. Лізьте до Микити.
Він сховався на горищі. Можу підсадити...

ЗРАЗКОВИЙ МУЖ

З перського гумору

Колись мулла у мечеті сказав: —Мусульмани!
Хто не мириться з жоною, хай з підлоги встане.
Повставали, не гаючись, аллахові діти.
Один тільки на підлозі лишився сидіти.
— Поклойіться цьому мужу, мусульмани щирі!
Він єдиний з дружиною вміє жити в мирі.—
А той бурчить: — Та я б першим схопився з підлоги,
Якби жінка не побила ломакою ноги...

ГОЛОВА І ШИЯ

Чоловік говорить жінці: — Пам'ятай мої слова,
Що в розумному сімействі чоловік — то голова.
— Ну, а я, виходить, шия? — жінка весело пита.—
Шия ж голову як хоче й куди хоче поверта.

ДОБРА ДУША

Чоловік говорить жінці:—Ти сходи по воду
— Жінка глянула сердито: — У таку негоду?
Та хороший же хазяїн в цю холодну пору
Пожаліє і собаку вигнати із двору.—
Чоловік змахнув руками: — О, пішла в атаку
Хто ж сказав, щоб ти з собою узяла собаку?

СИНІ ВУХА

— Чом у тебе, брате, вуха, наче сливи, сині?
— Це подякувати треба дорогій дружині.
Вчора з нею посварився, трохи не поладив,
Так сам собі варив їсти і сорочку гладив.
Ото, значить, зажурився, гладжу сорочину,
А телефон як задзвонить саме в ту хвилину,
І яка мене, не знаю, укусила муха:
Замість трубки утюга я притулив до вуха.
І ошпарився до того, що здурів, їй-богу:
Утюгом тим викликав я й швидку допомогу.

ОРЕЛ

— Ти,— говорить жінка Гнату,— доки оженився,
Забивать дівчатам баки здорово навчився.
Ох, орел був! Відзначався витівками злими.
Двох лишити примудрився з дітками малими.
А женився, то й змінився: восьмий рік минає,
Як живем з тобою в парі, а дітей немає...—
Гнат надувся.— Це не диво. Я читав ще в школі,
Що орли страшенно рідко плодяться в неволі.

ТПРУ!

Іде жінка з чоловіком на весілля возом
І бурчить усю дорогу: — Знаю я твій розум..
Ти, дивись, біля дівчаток менше увивайся
Та на гарних молодичок там не задивляйся.—
Чоловік смикнув за віжки.— Тпру! — сказав сердито —
Тоді мені на весіллі нічого робити.

ЩО ТАКЕ КОХАННЯ?

Задав Федір Іванові каверзне питання:
— Скажи мені, чи ти знаєш, що таке кохання? —
Той признався: — Ні, не знаю, що воно за диво.
Любив тільки одну дівку, та й ту нещасливо.—
Зітхнув Федір співчутливо і спитав Івана:
— На іншого проміняла? Зрадила, погана?
— Ні, ще гірше,— хитнув сумно Іван головою.—
Заставила розписатись і живе зі мною.

ЧУДЕСНА БРИТВА

Чоловік як сяде бритись, так і почалося:
— Ну й дере ж клятюща бритва! Просто рве волосся.—
І не витримала жінка: — Це вже ти нечесно...
Я картоплю нею чищу, так бере ж чудесно.

НЕ ВМЕР ДАНИЛО...

Сусід зайшов до Данила.
— Оце,— каже,— маєш...
Оженився — і сам собі штани зашиваєш.—
А Данило як підскочить: — Не мели дурницю!
Не штани я зашиваю, а жінці спідницю.

 

НЕПОСИДА

«Штовхачем» улаштувався спритний чоловік.
Жінку кида то на місяць, то на цілий рік.
Він з далекої поїздки якось приліта.
— Це чия дитина в тебе? — жіночку пита.
А вона відповідає: — Ясно, що моя,
А якби ти менше їздив, була б і твоя.

ДРУЖНА СІМЕЙКА

— Моя лапко, моя квітко,
Лебідонько біла!
Я так хочу, щоб ти близько
Біля мене сіла.
Погладь мені голівоньку,
Моя манюпулька.
Вона гладить і питає:
— А що це за гулька?
— Це ж ти вчора, моя лапко,
Голубонько мила,
Мені гульку п'яненькому
Шваброю набила.

ВИГІДНА ЖІНКА

Стрів на вулиці Матвія
Панько Сарана.
— Здрастуй,— каже.—
Познайомся: Це моя жона.
— Дуже радий, дуже радий! —
Вигукнув Матвій.
Цмокнув жінку в праву ручку,
Поклонився їй,
А Панькові тихо мовив:
— Я не доберу,
Як ти міг узяти жінку
Отаку стару?
Видно, старша літ на двадцять?
— Ні, на двадцять п'ять.
Так зате грошви у неї
Свині не їдять.—
А Матвій ще тихше шепче:
— К бісу та грошва,
Як вона сліпа на око
Та іще й крива.
— Ай,— махнув Панько рукою,—
Хто з нас без гріха?
Не шепчи, балакай вільно,
Бо вона й глуха.

ДУРНІ ГРОШІ

Чоловік приходить радий,
Розказує жінці:
— Повезло мені сьогодні,
Знайшов три червінці.
Ну, дурні дістались гроші,
Думаю, розтрачу.
Пішов купив дві сорочки,
Приніс оце здачу
Жінка в крик:
— Чи ти сказився?
Чи упав із неба?
У міліцію ті гроші
Здати було треба!
Ні, міліція тут зайва,
Чоловік їй каже.—
Як ці гроші поділити,
Діло тільки наше.
Я знайшов їх недалеко,
В нашій же господі,
Під білизною твоєю
У старім комоді.

ПРО КНИЖКИ ТА ПЛЯШКИ

Жінка плаче: — Повну кухню
Натаскав пляшок...
Скільки міг би за ті гроші
Накупить книжок...—
Чоловік відповідає:
— Ти мені звиняй
І, пожалуста, до пляшки
Книжку не рівняй.
Ти в якусь бібліотеку
Ввечері зайшла.
Стала в чергу, під розписку
Книжку узяла,
Примостилася в читальні
Та й сидиш сама.
Там же навіть скатертинки
На столі нема...
А заглянь ти на хвилинку
Потім в ресторан.
Там тромбони витинають,
Гупа барабан.
Килими кругом та люстри,
Аж горить усе!
Між столами з вихилясом
Дівонька несе
На блискучому підносі
Страви і пляшки.
А кому офіціанти
Подають книжки?
А коли в твоїй читальні
Хтось чита роман,
Піддають йому охоти
Скрипка й барабан?
То й міркуй, кому почату
Більше в жизні є,
Чи тому, хто любить книжку,
Чи тому, хто п'є?

НЕЩАСНИЙ МУЖ

Вмерла жінка. Катафалком
Повезли ховати.
Чоловік не може, бідний,
Пережити втрати.
Об колеса катафалка
Б'ється головою.
— Забери мене,— ридає.—
Забери з собою! —
Взяв нещасного під лікоть
Дядько бородатий.
— Пожалій себе,— втішає.—
Перестань ридати.
Збожеволієш від горя,
Пропадеш від жалю.
Чи жінок на світі мало?
Знайдем іншу кралю...
— Ой пропав я! — муж нещасний
Загорлав щосили.
Як скінчилась панахида
І труну зарили,
Вийшов з цвинтаря нещасний
Кволою ходою,
Поманив до себе пальцем
Дядька з бородою
І сказав йому, відвівши
Від людей подалі:
— Ну так що ж, вези, папашо,
До своєї кралі.

ШАРАДА

На міському цвинтарі рядом дві могили,
А на тих могилах — дві гранітні брили.
На одній з них напис, не придумать кращого:
«Дорогій супрузі од мужа скорблящого».
А на другій вибито з чіткістю добрячою:
«Дорогому мужу од жони скорблячої».
На каміння мокре жовте листя пада.
Я стою і думаю: що ж це за шарада?
— Е,— промовив сторож, що проходив мимо,—
Вас це удивляє? Невообразимо?
А воно все просто і не дуже сложно,
Потому, що в жизні всякое возможно.
То жили супруги — женщина й мужчина.
Від болєзні вмерла першою дружина,
Ну, супруг, конешно, пам'ятник поставив,
А в оградці місце і собі оставив,
Словно дав задачу: родственики милі,
Як умру, зарийте при її могилі.
А минуло врем'я, він забув супругу
І знайшов молодшу по душі подругу.
І була та друга із такого плем'я,
Що його хватило не на довге время.
Далі все случилось за його задачою:
Получив він камінь «Од жони скорблячої>,
Звісно, од молодшої, бий її хвороба,
Що старого бовдура довела до гроба...


>

 



Благотворительная организация «СИЯНИЕ НАДЕЖДЫ»



Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання



Підтримайте сайт

Український сайт розваг


НОВИНИ

 
 
 
  Украина онлайн
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов