v
 

Головна


Анекдоти
про студентів
  про блондинок
  про міліцію
  про тещу
  про еротику
  про українців
  про дітей
  про політиків
  про комп'ютери
  про лікарів
  про спорт
  про горілку
  про тварин
  про жінок
  про водіїв
  про армію
  про інше
 
Гуморески
  Остап Вишня
  Павло Глазовий
 
Народна творчість
 
Українські пісні
 
Привітання
  день народження
  8 березня
  весілля
  річниця
  новонародженим
  новий рік
  різдво
  колядки
  щедрівки
  великдень
  день армії
  день матері
  день Валентина
 
Фото дівчат
 
Прикольні фото
  еротичні
  спорт
  звірі
  автомобілі
  карикатури
  різне
 
Відео
  автомобілі
  спорт
  еротика
  падіння
  тварини
  переляк
  прикольно
  діти
  камеді
  95-й квартал
  віталька
 
Відеокліпи
  Тіна Кароль
  Руслана
  Софія Ротару
  Настя Каменських
  Альона Вінницька
  Кузьма Скрябін
  Avril Lavigne
  Shakira
 
Скачати ігри...
 
Грати онлайн...
 
Заробіток на сайті
 
Написати адміну...
 
Друзі сайту
   
 
   
 
Нотатки про українську музику
   
 
 
 
 
 
 

 



Павло Глазовий - мистецька мозаїка.


СЛОВО ГНАТА КВАШІ
ПРО КОНЦЕРТИ НАШІ

Люди нині веселіше, краще жити стали,
А на вулиці співати майже перестали.
А колись було, як молодь зійдеться весною,—
Так співали, що здавалась вулиця тісною.
Лиш на музику домашню ми тепер багаті.
Телевізор чи динамік грає в кожній хаті.
Десь далеко там співають пісню для трудящих,
І сидять трудящі мовчки, дивлячись на ящик.
Дасть природа голосочок хлопцю молодому,
Так його, немов магнітом, і потягне з дому.
Упакує чемоданчик та й майне до міста.
Там повчиться скільки треба, вийде на артиста.
Має хату, і зарплату, і свою машину,
Хоч співа по кілька років одну каватину.
Рвуться, пнуться у артисти навіть безголосі,—
Аби тільки мікрофон був та гугнило в носі.
Скрізь і всюди звикли плату брати за концерти.
Хто ж на вулиці вам буде даром горло дерти?

БАНДУРИСТ

Сяяв, росами умитий, на деревах кожен лист.
У неділю на могилу йшов співати бандурист.
А назустріч бандуристу панський вискочив лакей.
— Чим,— питає,— ти сьогодні розважатимеш людей?
Ти дивись, там про лакеїв не співай, не бубони,
Бо бандуру обчухраєм до останньої струни.
Бандурист подибав далі. Зустріча його глитай.
— Дам копійку. Ти про мене щось хороше заспівай.
А як бовкнеш щось погане про персону про мою,
Я спущу собак на тебе, я хортами зацькую.
Бандурист подибав далі. Чує — котиться ридван.
Із широкого віконця витикає пику пан.
— Йдеш,— питає,— на могилу? Знов співатимеш? Ну-ну...
Спробуй бовкнуть щось про мене — у могилу зажену.
Бандурист побрів понуро, а назустріч поліцай:
— З чим ти ходиш на могилу? Розкажи і проспівай.—
Бандурист, зітхнувши важко, відповів йому:
— Ходім... Станеш збоку та й почуєш, що співатиму усім.—
Поліцай спідлоба блимнув і оскалився, як звір:
— Щось почую незаконне — запроторю у Сибір!
Бандурист поклав бандуру на притоптану траву.
— Я,— сказав,— сліпим, незрячим сорок літ уже живу.
І не бачу, що ти, хто ти — отаман чи генерал,
Що на себе почепив ти — пістолет чи самопал.
Та нащо мені те знати? Я бреду, як уночі.
Все добро моє — бандура та торбина на плечі.
Але знаю, серцем чую: жде на вас погибель десь,
Якщо ви старого діда ще й сліпого боїтесь.
Сяяв, росами умитий, на деревах кожен лист.
Не співав у ту неділю на могилі бандурист.

НАЙКОРОТША ПІСНЯ

Стародавній жарт

Везли з Криму чумаки повні хури солі.
Сумно рипали, вози у широкім полі.
Ой їхали чумаки та пісень співали,
Бо добрячі голоси й підголоски мали.
Хтось затягне-заведе на переднім возі,
І підхоплять ті слова по усій дорозі.
Лиш один чумак мовчав. Звісив з воза ногу
Та й куняв собі, дрімав майже всю дорогу.
І незчувся, як біда сонного спіткала:
На ходу його нога в колесі застряла.
— Ой но-о-га! — від болю він загорлав щосили.
— Ой но-о-га! — всі чумаки хором підхопили
Та й замовкли, бо тюхтій, дякуючи богу,
Вчасно з колеса устиг висмикнути ногу.

ПІСНЯ БЕЗ КІНЦЯ

Бреде по дорозі й гундосить Кузьма:
— Пусть всєгда будєт ма...
Пусть всєгда будєт ма...—
Тож нализалось створіннячко боже
Так, що вже й «мама» сказати не може.

 

«ДУЄЛЬ»

Бредуть хлопчаки жовтороті.
Між ними патлатий «чувак»
Бряжчить на дешевій гітарі
І каже кумпанії так:
— Послухайте штучку, реб'ята,
На давній ізвєсний мотив.
Його я злегка подісправив,
А строчки нові сочинив.
«Любил я красотку дівчонку
З кудрями волос до плеча.
Ми чувства свої не таїли,
Була в нас любов горяча.
І жив я своєю любов'ю,
І бреділ лиш нею одной,
Но вот прицепився к дівчонкє
Какой-то чудак доходной.
Нахального етого типа
То здєсь ми встрічали, то там.
За милой моєю дівчонкой
Ходив охломон по п'ятам.
Однажди в саду ботанічном,
В той часті, де сосни та єль,
Застукав я етого типа
І визвав його на дуель.
Оружія ми не імєлі,
Но нас воспаляла любов.
Ми рвали друг другу одьожу
При помощі рук і зубов.
Когда ми дуель завершили.
То билі в чом мать родила.
Любов ти, любов удалая.
Ах вот до чего довела!»
Розсипав слова, як полову,
І весело, гарно йому.
Кому окалічено мову,
Спотворено й душу тому.

ЧОЛОВІЧА ДОЛЯ

«Доле наша чоловіча, яка ти сувора!»
Про це думав я у цирку на виставі вчора,
Як поставили залізну клітку серед цирку,
А в ту клітку лев і жінка вскочили крізь дірку.
В того лева буйна грива, голова, як будка,
А у жінки батожище довгий, наче вудка.
Посадила жінка лева на якусь качелю,
І поліз він, бідолаха, аж під саму стелю.
Лев боїться, леву страшно, йти не хоче вище,
А вона йому у пику тиче батожище.
Потім зліз він, ліг покірно на якусь ряднину,
А вона взяла та й сіла левові на спину.
Тож подумать: цар звірячий, грізний цар пустині,
Бугая убити може, бахнувши по спині.
Гострі зуби, сильні ікла, лапища пудові,—
А на ньому їздять верхи, наче на ослові...
Якщо жінка може лева отак підкорити,
То що ж тоді про нас, бідних мужчин, говорити?

 

ДЕ ЯК ЦІЛУЮТЬСЯ

Подивились фільм заморський чоловік і жінка.
Жінка вийшла схвильована:
— Оце так картинка!
Як уміють за кордоном жінок цілувати!
Збоку глянеш — їй же право, аж холонуть п'яти.
Я не бачила ніколи, щоб у нас коханці
Цілувались, як французи або італьянці.—
Чоловік сердито сплюнув: — Що ж тут не пойнятно?
Там цілуються за гроші, а у нас безплатно.

ВЕСЕЛА РОЗМОВА

Йшли дівчата із кіно і вели розмову
Про графиню чарівну, дівчину чудову.
— Добре жити їй було, молодій дворянці!
Все розваги, та бали, та веселі танці.
— А в якім вона жила гарному палаці!
Щоб поставити такий, скільки треба праці...
— Хтось же стіни мурував, штукатурив зали.
— А в картині тих майстрів і не показали.—
Йшли дівчата із кіно збуджені, веселі.
Цокотіли каблучки по дзвінкій панелі.
І хотілося сказать:
— Дорогі дівчата!
Дочекаєтесь і ви радісного свята.
Скоро створять і про вас фільми кольорові.
Ви ж достойні більше всіх шани і любові.

 

ПОБАЛАКАЛИ...

Кадр із фільму у журналі жінка розгляда:
На коні сидить панянка, гарна, молода.
Кличе жінка чоловіка, каже: — Подивись!
Я хоч раз отак проїхать мріяла колись.—
Чоловік скривився кисло:
— Верхи на коні?
Досить з тебе, що весь вік ти їздиш на мені.
—Вийшло так,— зітхнула жінка.— Молода була.
На коня хотіла сісти, сіла на осла.

 

МИСТЕЦТВО ЄДНАЄ

Вони в кіно зустрілись випадково,
Сусідні просто випали місця.
Він від халтури мучивсь винятково,
З трудом сеанс досидів до кінця.
Його сусідка тихо говорила:
— Як можна в світ пускати це сміття? —
Вона його за муки полюбила,
А він її — за щире співчуття.

 

ПЕЙЗАЖ

Продає новий пейзаж на базарі Сава:
По зеленому ставку жовтий лебідь плава.
— Хто картину купить, хто? — покупців він кличе.
Підійшов якийсь дідок і троячку тиче.
Сава злиться: — Ти здурів? Бач, схотів чого ще!
Та для мене полотно коштує дорожче.—
Дід сміється: — То твоє діло особисте.
Ти ж платив за полотно, як було ще чисте.

ОБМАН

— Чом на виставки художні ти не ходиш, друже?
— Та заглянув був разочок і шкодую дуже.
Ті художники вважають, що народ — макуха.
Як напишуть, то не лізе ні на які вуха.
Бачив там таку картину: чарка і тарілка,
На тарілці — огірочок, сало і горілка.
Випивончик — перший сорт,
Закусончик — перший сорт,
А вони там схитрували й підписали: натюрморт.

ЗАПОРОЖЦІ

На стіні картина. Рама золота.
Пишуть до султана козаки листа.
Жити цій картині тисячу століть!
Перед нею жевжик згорблений стоїть
І бурчить сердито: — Допотопний стиль.
Час уже відправить все таке в утиль.
Хтось із запорожців в відповідь на це,
Як живий, з картини повернув лице,
Плюнув набік, витер вуса кулаком —
І того нікчему оглушив плювком.

ШПРИЦ

Подивилась фільм заморський
Ельза Ковбаса
Та й розказує сусідці:
— От де чудеса!
У старого чоловіка
Жінка молода.
їй життя таке, конешно,
Швидко набрида.
Уночі в своєму ліжку
Задрімав старик,
А вона у шприц отрути
Та під ребра — штрик!
Стариган урізав дуба,
А вона — ха-ха! —
Підшукала молодого
Хлопця-жениха...
От картинка! В мене й досі
Тіло все дрижить.
Як уміють за кордоном
Інтересно жить!
А у нас штрикни-но, спробуй,—
Тут тобі й тюрма.
Та й шприців таких красивих
В продажі нема.

 

ПРО КРАСУ І КОВБАСУ

В час перерви на обід на однім заводі
Виступав якийсь поет. Це тепер у моді.
Посідали у цеху люди — хто на чому,
Розв'язали тормозки, що взяли із дому.
Той ковтає молоко, той яєчко лупить,
А поет читає їм, як він милу любить,
Про душевну красоту та про ідеали...
Люди слухають його, тормозки відклали.
Поміж ними лиш один молодий парнище
Уплітає ковбасу, що аж носом свище.
Не утримався поет: — Просто неможливо.
Вам краса чи ковбаса, що вам більш важливо?
— Нам важливе те і те,— мовив хлопець з місця.—
Коли ви бубоните, веселіше їсться.

В обід прибув у цех ковбасний
Поет із тих, чий стиль — сучасний.
Читав етюд, читав прелюд...
Уважно слухав простий люд.
А після всього встав ковбасник,
Поета нашого сучасник,
І мовив так:
— Я слухав вас
В страшнім напруженні весь час,
Але, пробачте, із усього
Не розторопав я нічого.
Можливо, є тут і краса,
Я не беруся вас повчати,
Але для нас це — ковбаса,
В яку напхали клоччя й вати.

 

ХАТА НЕ ВИНУВАТА

Ой скаржився поет один:
— Важко працювати,
Бо у мене, розумієш, тільки три кімнати.
Отак,— каже,— в мене спальня,
А отак — їдальня.
Нема в мене кабінету, бо третя — вітальня.
Та й паперу мені жінка кепського купила.
Під рукою розкисає, клятий, від чорнила...—
Послухавши співчутливо сумні його речі,
Над «Кобзарем» Шевченковим просидів я вечір.
Не читав я. Розглядав я Тарасову хату,
Обшарпану, похилену, стару та горбату.
Розглядав я — і думалось:
«Братику поете,
Якщо тобі, голубчику, бракує кебети,
Не поможе папір тобі найвищого сорту
І квартира, втричі більша за наш Палац спорту».

 

ЗОЛОТА ПРОСТОТА

«Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива...» —
Лунають другу сотню років
Прості Тарасові слова.
Тепер в поета молодого,
Буває, знайдеш викрутас
І не второпаєш нічого,
Хоч прочитаєш десять раз.
То не новаторства ознаки,
Таке якраз тоді бува,
Коли у голові писаки
Сердитий вітер завива...

ПОЕТ У ПЕКЛІ

Умер поет і опинився
В гарячім пеклі, в казані.
— Мені тут жарко, дайте пива! —
Гукнув старому сатані.
А сатана сказав підручним:
— Налийте пива у графин
І дайте пить, якщо розкаже
Напам'ять вірш свій хоч один.
Якщо ж він буде хомутати,
Плести дурниці язиком,
То ви не панькайтесь, будь ласка,
Лупіть по черепу кілком.
Сидить поет в смолі гарячій,
Свої пригадує слова.
Що пригадає за годину,
За півхвилини забува.
А біля нього, мов на чатах,
Стоїть рогатий бісів син.
В одній руці кілок тримає,
А в другій — склянку і графин ..
Отож і ти, живий поете,
Коли чаклуєш над рядком,
То уявляй, що хтось і в тебе
Стоїть за спиною з кілком.


>

 



Благотворительная организация «СИЯНИЕ НАДЕЖДЫ»



Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання



Підтримайте сайт

Український сайт розваг


НОВИНИ

 
 
 
  Украина онлайн
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов