v
 

Головна


Анекдоти
про студентів
  про блондинок
  про міліцію
  про тещу
  про еротику
  про українців
  про дітей
  про політиків
  про комп'ютери
  про лікарів
  про спорт
  про горілку
  про тварин
  про жінок
  про водіїв
  про армію
  про інше
 
Гуморески
  Остап Вишня
  Павло Глазовий
 
Народна творчість
 
Українські пісні
 
Привітання
  день народження
  8 березня
  весілля
  річниця
  новонародженим
  новий рік
  різдво
  колядки
  щедрівки
  великдень
  день армії
  день матері
  день Валентина
 
Фото дівчат
 
Прикольні фото
  еротичні
  спорт
  звірі
  автомобілі
  карикатури
  різне
 
Відео
  автомобілі
  спорт
  еротика
  падіння
  тварини
  переляк
  прикольно
  діти
  камеді
  95-й квартал
  віталька
 
Відеокліпи
  Тіна Кароль
  Руслана
  Софія Ротару
  Настя Каменських
  Альона Вінницька
  Кузьма Скрябін
  Avril Lavigne
  Shakira
 
Скачати ігри...
 
Грати онлайн...
 
Заробіток на сайті
 
Написати адміну...
 
Друзі сайту
   
 
   
 
Нотатки про українську музику
   
 
 
 
 
 
 

 



Збірки творів Павла Прокоповича Глазового.

1. ВИПИВОХИ 10. ГРОМАДЯНИ ПАСАЖИРИ 19. ГУЛЯКИ Й КРИВЛЯКИ
2. ДІДУСІ Й БАБУСІ 11. ЕЗОПІВСЬКІ АНЕКДОТИ 20. ЖИТТЯ ХОЛОСТЯЦЬКЕ
3. ЗАЙЧИКИ ТА РИБКА 12. ЗРАДЛИВІ Й ЛУКАВІ 21. КУМІАДА
4. КУРОРТНИКИ 13. ЛІКАРІ ТА ХВОРІ 22. ЛЮДОНЬКИ СІМЕЙНІ
5. МИСТЕЦЬКА МОЗАЇКА 14. МОДНИЦІ ДІВИЦІ 23. МОЛОДОЖОНИ
6. ПРО КУЛЬТУРУ І ХАЛТУРУ 15. ПРО ТАКЕ Й ПРО ІНШЕ 24. ПРОДАВЦІ ТА ПОКУПЦІ
7. СЛУЖБОВА ДРАБИНА 16. СОЛДАТСЬКІ ЖАРТИ 25. СПОРТО-МОТОЖАРТИ
8. СТУДЕНТСЬКІ УСМІШКИ 17. СУСІДИ 26. ШКОЛЯРИКИ Й ШКОЛЯРИ
9. МАТУСІ Й ТАТУСІ 18. МАЛЯТА-ДОШКІЛЬНЯТА 27. РІЗНЕ
 

Життєвий і творчий шлях П.П.Глазового

Павло Прокопович Глазовий народився 30 серпня 1922 рокуПавло Глазовий в селі Новоскелюватка Казанківського району Миколаївської області в родині хлібороба. Вчився у Ново- московській педагогічній школі на Дніпропетровщині. Учасник бойових дій Великої Вітчизняної війни. 1950 року закінчив філологічний факультет Київського педагогічно­го інституту. У 1950-1961 рр. — заступник головного ре­дактора журналів «Перець» та «Мистецтво». Із 1968 року член Спілки письменників України (тепер — НСПУ).
Друкується з 1940 року. Окремими виданнями вийшли: поема «Слався, Вітчизно моя» (1958), збірки сатири та гумору «Великі цяці» (1956), «Карикатури з натури» (1963), «Коротко і ясно» (1965), «Щоб вам весело було» (1967), «Мініатюри та гуморески» (1968), жартівлива поема «Куміада» (1969), «Усмішки» (1971), «Смійтесь, друзі, на здоров’я» (1973), «Вибране» (1974), «Байки та усмішки» (1976), «Весела розмова» (1979), «Хай вам буде весело» (1981), «Сміхологія» (1989), «Вибрані усмішки» (1993), «Веселий світ і чорна книга» (1993), «Байкогра- фія» (1997), «Сміхослов» (1997), двотомник «Велика Сміхологія» (2000), «Сміхологія» (вибране) (2003), «Архетипи» (2003), книжки для дітей «Пушок і Дружок» (1957), «Старі друзі» (1959), «Про відважного Барвін­ка та Коника-Дзвоника» (1958), «Іванець-Бігунець» (1963), «Як сторінка, то й картинка» (1964), «Про Сер- гійка-Нежалійка та клоуна Бобу» (1965), «Перченя» (1966).
Лауреат премії ім. Остапа Вишні. Нагороджений ме­далями та грамотою Президії Верховної Ради України. Заслужений діяч мистецтв України.
Після семирічки Павло навчався в педагогічній школі. Із 1940 року і всю Велику Вітчизняну — в діючій армії. По війні навчався в Криворізькому педагогічному інсти­туті, де його помітив знаменитий Остап Вишня і поспри­яв, аби талановитого юнака перевели на навчання до Киє­ва — поближче до письменників, видавців.
Потім Павло Прокопович шліфував майстерність у студії молодих гумористів при «Перці». Пізніше став чле­ном редколегії цього популярного часопису. Згодом пра­цював у журналі «Мистецтво».

—Гумор — це велика справа, — казав митець. — Але в житті не завжди весело. Хоча я і вважаю себе щасливою людиною. Адже пройшов пекельними дорогами війни і залишився живим. (А статистика свідчить: зі ста вижи­вали троє). На війні було не до жартів. А по війні весь час смішу людей. Хоча, буває, рикошетом і самому дістаєть­ся. Але нічого — писав, пишу і буду писати, якщо люди читають.

Були в житті Павла Прокоповича і відчай, і зневіра, але знову й знову брався за перо. І твори його зворушува­ли серця. Їх читали митці самодіяльні й професійні, їх ци­тували люди, передаючи із рук в руки, з вуст у вуста.
У квітні 1996 року на першому каналі Українського те­лебачення демонстрували прекрасний фільм «Хто такий Павло Глазовий». На це запитання тепло й людяно відпо­відав народний артист України Анатолій Нестерович Па­ламаренко, як вони обидва жартували, «випробовувач» творів П.Глазового.
Правда, у важкі часи живемо зараз. Лежать, не вида­ються друком готові книги. Але хто надрукує? Хто хо­че — не має можливості, хто має можливість — мабуть, не хоче. Бо це ж в основному «герої» творів Павла Глазово- го. Шкода, звичайно. Скількох людей порадували б вони.

—Але, — казав Павло Прокопович, — я оптиміст. Вірю в щасливе майбутнє України. А до політики ставлюсь спо­кійно, виважено. Головне — треба всім добре працювати. Напружено, важко — для майбутніх поколінь.

Якщо комусь здається, що смішні твори пишуться тому, що авторові хочеться сміятися, — це не зовсім так. Мож­ливо, саме над рядками, котрі викликають у вас гомерич­ний регіт, серце автора обливається кров’ю. Або ж те, що у здорових людей викликало здоровий сміх, дуже часто оберталося роздратуванням і ненавистю у тих, хто впізна­вав себе в негативних образах. А сатира Глазового завжди була гострою, дошкульною, нищівною. Зрозуміло, що за радянських часів, коли критика суворо дозувалася владою, сатирик почувався, м’яко кажучи, незатишно. І коли інші колеги з літературного цеху збирали лауреатські лаври, купалися у променях офіційної слави, Павло Глазовий у поті чола писав, писав і писав. І написав стільки, що ледве вміщалося в книжки сатири та гумору.
Соціально гострі гуморески й мініатюри письменника десятиліттями не сходять із естрадних репертуарів. Він став справді народним, жаданим, улюбленим.
Чим «узяв» Павло Прокопович Глазовий?
Від часу Степана Руданського, мабуть, не було в Ук­раїні поета-гумориста, який у своїх творах так широко ви­користовував би народну творчість. Це один секрет успіху.
Другий. Народна усмішка, яка лягає в основу того чи іншого твору поета, в його обробці отримує друге дихан­ня. У більшості випадків це зовсім новий твір. З іншим спрямуванням. З глибшим гумористично-сатиричним баченням, акцентом.
І третій секрет — багаторічна творча співдружність Павла Прокоповича Глазового з народними артистами України Андрієм Совою, Анатолієм Паламаренком, Ана­толієм Литвиновим, Неонілою Крюковою. Не було б між ними тієї співдружності — не здригалися б від щирого сміху переповнені зали, не мали б люди отих надприємних хви­лин відпочинку й наснаги.
Популярність, як відомо, «дама» вимоглива й вередли­ва. Щоб бути з нею на ти, потрібен постійний злет, твор­ча напруга, творчий пошук. А творча напруга Павла Гла- зового потужна, діапазон її широкий. Від легенької побу­тової усмішки, створеної за мотивами народних кпинів, до гострих сатиричних полотен. І всі виписані майстерно, охай­но. Усі смішні, дотепні, гострі. У них кожне слово б’є не в брову, а в самісіньке око. Це слово — замашне, дзвінке, соковите, по-народному просте й водночас вишукане.
Найулюбленіший його жанр — лаконічна мініатюра, що дає можливість найкоротше і найвиразніше намалювати яскраву картину, крилатою фразою викликати добру по­смішку читача чи убивчий сміх, якого, як сказав Микола Васильович Гоголь, «боїться навіть той, хто вже нічого не боїться».

...Розповів один зайчисько Про ведмедя анекдот.
А ведмідь, що трапивсь близько,
Лапу ткнув йому у рот,
Розірвав сердезі губи І погнув передні зуби.
Ось тепер мені й скажіть,
Де живе такий ведмідь,
У якого є охота Стать героєм анекдота?

Щедрий, безоглядний сміх — найбільша нагорода гу­мористові, найвища оцінка його роботи. А тому й не див­но, що за творчий девіз Павло Прокопович взяв коро­тенький вірш, котрий використовував замість передмови до деяких своїх збірок:

Я так люблю здоровий сміх,
Веселий сміх, що гріє всіх!
Переливаю в слово радість,
Яку в душі своїй зберіг.
І я щасливий, що пишу
Хорошим людям на потіху.
Ловлю в очах іскрини сміху
І довго в серці їх ношу.

Павло Глазовий часто згадував слова О. Вишні: «По­шли мені, доле, сили, уміння, таланту, чого хочеш — тільки щоб я хоч що-небудь зробив таке, щоб народ мій у своїм титанічнім труді, у своїх печалях, горес­тях, роздумах, ваганнях, — щоб народ посміхнувся...
І коли мені пощастило хоч разок, хоч на хвильку, на мить розгладити зморшки на чолі народу мого, весело заіскрити очі, — ніякого більше «гонорару» мені не тре­ба. Я — слуга народний. І з того гордий, з того щасли­вий!» І це було як побратимство духу на фронті гумору та сатири.
Гуморески Глазового завжди смішні, дотепні, ясні та прозорі, нібито без «хитромудрих викрутасів», а разом з тим гострі, злободенні, націлені в достойну мішень.

...Байкареві необхідно
Володіть секретом:
Бить дрібненьке, а влучати
В більше рикошетом.

Людей обманути не можна. Вони жадібно сприймають лише ті талановиті твори, які написані в дусі непримирен­ності до всілякої нечисті — бюрократів і казнокрадів, п’я­ниць і торбохватів, хуліганів і дармоїдів, збоченців і не­вігласів, — всього, що заважає нормально жити, працю­вати, творити нове життя в незалежній Україні.
Павло Глазовий ніколи не намагався влестити смакові невибагливих читачів. Через те мав клопіт з різними кри­тиканами, особливо за радянської влади. Цим «героям» він присвятив дуже багато уваги, вказавши на їхнє справжнє місце в літературі.

Один дресирувальник років з п’ять
Учив свиню писать і малювать,
Та не навчилася нічому тупорила,
Лише учителя за ногу укусила.
В літературі теж: хто не навчивсь писати,
Той критиком стає, щоб іншого кусати.

Патріарх гумористичного цеху ніс культуру в маси не лише словом, а й своєю громадянською позицією. Ще в перших збірках голосно заявляв про тодішню згубну мов­ну політику, гноблення української культури, занедбання вітчизняного фольклору, чужинське засилля і засмічення рідного лексикону «старшим східним братом», приспання почуттів патріотизму, врешті-решт, приниження самопо­ваги та гордості у власного народу. Звичайно, це не зали­шалося безкарним, Павла Глазового цькували за те, що відверто все це показував через промовисті художні де­талі — мовний суржик перевертнів та манкуртів, обме женість негативних героїв, ситуаційну анекдотичність, грубість тощо.
Від першого до останнього рядка відчуваєш: він був, є і залишиться справжнім патріотом Батьківщини, яку лю­бив і оспівував не лише в гумористичних, а й ліричних тво­рах. Над усе глибоко любив наш народ, нашу мелодійну пісню, солов’їну мову, багату літературу, тонко відчував звучання слова, а тому мав і матиме велику пошану мільйонів українців, які самі добре творять гумор.


>

 



Благотворительная организация «СИЯНИЕ НАДЕЖДЫ»



Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання



Підтримайте сайт

Український сайт розваг


НОВИНИ

 
 
 
  Украина онлайн
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов