v
 

Головна


Анекдоти
про студентів
  про блондинок
  про міліцію
  про тещу
  про еротику
  про українців
  про дітей
  про політиків
  про комп'ютери
  про лікарів
  про спорт
  про горілку
  про тварин
  про жінок
  про водіїв
  про армію
  про інше
 
Гуморески
  Остап Вишня
  Павло Глазовий
 
Народна творчість
 
Українські пісні
 
Привітання
  день народження
  8 березня
  весілля
  річниця
  новонародженим
  новий рік
  різдво
  колядки
  щедрівки
  великдень
  день армії
  день матері
  день Валентина
 
Фото дівчат
 
Прикольні фото
  еротичні
  спорт
  звірі
  автомобілі
  карикатури
  різне
 
Відео
  автомобілі
  спорт
  еротика
  падіння
  тварини
  переляк
  прикольно
  діти
  камеді
  95-й квартал
  віталька
 
Відеокліпи
  Тіна Кароль
  Руслана
  Софія Ротару
  Настя Каменських
  Альона Вінницька
  Кузьма Скрябін
  Avril Lavigne
  Shakira
 
Скачати ігри...
 
Грати онлайн...
 
Заробіток на сайті
 
Написати адміну...
 
Друзі сайту
   
 
   
 
Нотатки про українську музику
   
 
 
 
 
 
 

 

Думи

перейти до дум...


Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине...
От де, люде, наша слава,
Слава України!

З фольклорного моря української пісенності Великий Кобзар недарма вирізнив саме думу, напророкувавши їй славне довголіття. В думах-бо — неписана історія українського народу, героїчні й трагічні її сторінки, причому не переказані з літописною безпристрасністю, а виспівані емоційно, піднесено, схвалюючи «козацькі звичаї» безкорисливих і мужніх Голоти, Нетяги та інших героїв, які самі «ні города, ні села не займають», але нападникам дають нищівну відсіч, бо так велить справедливість:

Нетяга каже:
Татарин о старий,
Не буду я злий такий на тебе,
Як ти на мене.
Як ти мене хотів брати,
До Килиї мя приводити,
Хотів червонії за мене шликами брати.
А тепер, татарине, жарту козацького не знаєш
Та із коня ся валяєш,
Нічому ся не спротивляєш...

Тематично подібна до думи про козака Нетягу дума про козака Голоту закінчується, як і більшість дум цього циклу, вславленням героя:

А слава не вмре, не поляже
Од нині до віка!
Даруй, боже, на многії літа!

Гарячим співчуттям сповнені думи про козаків, що потрапили в турецьку неволю, і їм, прикутим до галер,

Тяжкая неволя добре далась знати:
Кайдани руки та ноги повривали,
Сирая сириця тіло козацько молодецьке
До жовтої кості проїдала...

Думи цього циклу називалися ще невольничими плачами, козацькими або лицарськими піснями. Серед них є думи з оптимістичним фіналом. Напри­клад, у думі про Самійла Кішку розповідається, як він, більше піввіку прикутий до галери, знайшов спосіб визволитися, ще й усіх своїх товаришів вивезти на Україну. Турецька бранка Маруся Богуславка ціною власного життя врятувала сімсот невільників, які тридцять літ не бачили світу білого, і вони вирушили в рідну сторону «на ясні зорі, на тихі води, у край веселий, у Мир хрещений».

У думі про втечу трьох братів з турецької неволі розказано про їх трагічну загибель — старших кінних, а молодшого пішого, який, позбивавши ноги до крові й засилаючи рани піском, хапався за стремена і благав братів хоч трішечки його підвезти, але брати думали тільки про себе та не врятувалися. Народна мораль засуджує жорстокість, тим більше, коли йдеться про рідню.

Епічна традиція, за словами М. Чернишевського, зумовлена енергією народного буття. Такою вікопомною, значною подією стала всенародна боротьба проти шляхетсько-польських загарбників, за возз’єднання України з Росією. В нових історичних умовах думи розвивають ті ж проблеми, що й у попередні віки: воздається слава і безіменним звитяжцям, і відомим полководцям — Іванові Богуну, Іванові Сіркові, Семенові Палію, Максимові Кривоносу, Данилові Нечаю і насамперед Богдану Хмельницькому.

Століттями тривала боротьба українського народу проти гноблення соціального, національного, релігійного. Історичні обставини склалися таким чином, що довго ворожою народу силою була шляхетська Річ Посполита, «ляхи — мостиві пани». Отже, зрозуміло, що гнів пригноблених звернений не на польський народ, а на магнатів і старшину. Та й на власних «дук-сріблиників», які найчастіше відхрещувалися від свого народу. «Ляхами» названо в думах не лише військових супротивників, але й зрадника Барабаша, переяславця Довгополенка, ніжинця Війтенка, чернігівця Золотаренка, ключника на турецькій галері Ботурлака (потурнака).

У думах, створених пізніше, ще виразніше виступають соціально-побутові мотиви. Герої тут навіть не мають імен: «Сестра та брат», «Повернення сина», «Бідна вдова і три сини» і т. д. Співцеві важливо було підняти загальнолюдські морально-етичні проблеми, засудити черствість, непорядність, пихатість і нагадати, як потрібна людям взаємодопомога, співчуття, благородство, доброта.

На вершині нової хвилі всенародних заворушень кобзарі звертаються до конкретних виявів класової боротьби (наприклад, дума про чорну неділю в Сорочинцях, коли в 1905 р. каральна експедиція жорстоко розправилася з повсталими селянами).

Питання про витоки думового епосу залишається відкритим. Давайте замислимося над самим терміном «дума». Чому всі інші пісенні жанри називаються піснями, а цей — думами? Висловлювалися різні пояснення. Ще в XVI ст. в українсько-польських писемних джерелах натрапляємо на цей термін на означення пісень з історичною тематикою. У 1819 р. дев’ять українських дум опублікував М. Цертелєв у збірнику народних пісень, але термін «дума» там не фігурував. К. Рилєєв, захоплений українським пісенним фольклором, назвав свій збірник «Думами» (1825 р.), в нього увійшли авторські твори й історичні пісні, але власне дум там не було. Вперше як окремий оригінальний жанр українські народні думи розглядав М. Максимович. Він звернув увагу на особливості поетики, зокрема на вільний віршовий розмір, оповідний характер, музичний супровід. Відтоді — з 30-х рр. минулого сторіччя — збирачі й дослідники фольклору користуються цим терміном на означення епічних пісень і розгорнутою розповіддю про події, важливі для всього народу, пісень, виконуваних речитативом у супроводі бандури чи кобзи.

Напрошується також порівняння із тотожним за змістом болгарським «дума», що означає «слово». Термін «слово» на означення епічного твору відоме слов’янам ще з XII ст. Пам’ятаєте «Слово о полку Ігореве»? Боян, цей «соловей старого часу», накладав на живі струни віщі персти свої, і вони самі князям славу рокотали. Згадавши Бояна, автор «Слова» звертається до сучасної йому билинної традиції. Урочистий, піднесений лад вимагав розспівності, властивої і думам, і билинам, яка й досягалася за допомогою речитативу і музичного супроводу. Дослідники звернули також увагу на близькість дум до голосінь і вказували при цьому на плач Ярославни із «Слова о полку». Якщо «слово» і «дума» означають одне й те ж, а твори, названі цими термінами, близькі за вибором тематики і способом виконання, то є певні підстави вважати, що родовід дум можна вивести з XII ст., тільки як жанр українського фольклору вони виокремилися пізніше, десь у XV ст.

Кобзарі чи бандуристи — цс народні митці. Хоча деякі з них не тільки виконавці, а й автори дум (їхнє авторство пізніше було закріплене у друкові), але самі твори продовжують функціонувати за фольклорними законами, тобто поширюються усно, передаючись з покоління в покоління і піддаючись певному варіюванню. Виконавці дум повинні були володіти гучним, приємного тембру голосом, бо ж співалося «на розпуттях велелюдних», на майданах, на ярмарках. Необхідним був і музичний хист для майстерного акомпанування чи й виконання самостійних музичних творів (напр., знаменитого козацького маршу Є. Адамцевича).

Навчалися кобзарі три роки у спеціальних кобзарських школах, учителями-наставниками були старші кобзарі-майстри. В кінці XVII ст. були створені кобзарські братства, які сприяли удосконаленню мистецтва та розширенню репертуару кобзарів; вони служили самообороні та захистові їхніх професіональних інтересів. Найбільшою популярністю користувалися кобзарі Андрій Шут, Іван та Михайло Кравченки, Остап Вересай. Останній приятелював з Т. Шевченком, який на знак пошани до творчості О. Вересая подарував свій «Кобзар» з дарчим написом. Думи М. Кравченка були записані на фонограф Ф. Колессою на кошти Лесі Українки. У збиранні, публікації і дослідженні дум брали участь М. Драгоманов, М. Лисенко, П. Мартинович, І. Франко, О. Потебня, М. Сумцов, Д. Яворницький. В радянський час вийшло декілька видань, найповніше серед них «Украинские народные думы» (М., 1972). Думову традицію продовжили в наш час Єгор Мовчан, Євген Адамцевич, Григорій Ільченко та ін.

Значним впливом народної думової творчості позначений поетичний доробок Т. Шевченка, драма М. Старицького «Маруся Богуславка», опера М. Лисенка «Тарас Бульба», романи радянських письменників П. Панча «Гомоніла Україна», Н. Рибака «Переяславська рада», М. Стельмаха «Кров людська — не водиця», п’єса Ю. Яновського «Дума про Британку».


перейти до дум...



Благотворительная организация «СИЯНИЕ НАДЕЖДЫ»



Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання



Підтримайте сайт

Український сайт розваг


НОВИНИ

 
 
 
  Украина онлайн
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов