v
 

Головна


Анекдоти
про студентів
  про блондинок
  про міліцію
  про тещу
  про еротику
  про українців
  про дітей
  про політиків
  про комп'ютери
  про лікарів
  про спорт
  про горілку
  про тварин
  про жінок
  про водіїв
  про армію
  про інше
 
Гуморески
  Остап Вишня
  Павло Глазовий
 
Народна творчість
 
Українські пісні
 
Привітання
  день народження
  8 березня
  весілля
  річниця
  новонародженим
  новий рік
  різдво
  колядки
  щедрівки
  великдень
  день армії
  день матері
  день Валентина
 
Фото дівчат
 
Прикольні фото
  еротичні
  спорт
  звірі
  автомобілі
  карикатури
  різне
 
Відео
  автомобілі
  спорт
  еротика
  падіння
  тварини
  переляк
  прикольно
  діти
  камеді
  95-й квартал
  віталька
 
Відеокліпи
  Тіна Кароль
  Руслана
  Софія Ротару
  Настя Каменських
  Альона Вінницька
  Кузьма Скрябін
  Avril Lavigne
  Shakira
 
Скачати ігри...
 
Грати онлайн...
 
Заробіток на сайті
 
Написати адміну...
 
Друзі сайту
   
 
   
 
Нотатки про українську музику
   
 
 
 
 
 
 

 

Прислів’я та приказки

перейти до прислів’їв та приказок...


Прислів’я та приказки — це короткі влучні вислови, що в художній формі типізують різні явища життя. Вони є узагальненою пам’яттю народу, висновками з життєвого досвіду. В них формулюються погляди на етику, мораль, історію й політику. У своїй сумі прислів’я та приказки становлять начебто неписаний звід правил, якими людина має керуватися у повсякденному житті. Вони рідко тільки констатують якийсь факт, скоріше рекомендують чи застерігають, схвалюють або осуджують,— словом, повчають, бо за ними стоїть авторитет поколінь.

Приказки та прислів’я називають ще приповідками, пословицями; найдавніша їх назва — притчі. Різкої межі між прислів’ями та приказками не існує, тому їх розглядають як один жанр. Різниця між ними полягає хіба в тому, що приказки будуються як одночленні речення, прислів’я більш розгорнуті.

Прислів’я та приказки не потребують особливої обстановки і широкої аудиторії. Справді, ніхто спеціально не збирається в гурт, щоб послухати прислів’я, як слухають думи, казки чи балади. Не приурочують їх до подій і дат, як обрядову пісенну творчість. «Пословица к месту молвится» — тобто говориться тоді, коли треба наголосити, підкреслити, виділити основну думку із усього перед тим сказаного, аби дати лаконічну оцінку побаченому, почутому, зробленому. Наче промінь прожектора, прислів’я вихоплює найсуттєвіше.

Творення найкращих фольклорних зразків, у тому числі прислів’їв та приказок,— довготривалий процес. Тому не можна з упевненістю говорити про час їх походження.

Перші спроби осмислити життєві спостереження і виразити їх у художній формі виникли ще у докласовому суспільстві. Найдавніші прислів’я та приказки пов’язані із спостереженнями над природою та трудовою діяльністю людини. Вдало сформульований образний вислів при нагоді повторювався тими, хто його чув від «автора», а від них переймався іншими,— словом, відбувався процес усного поширення і в просторі, і в часі.

Скажімо, люди помітили, що після Нового року день стає довшим. Але наскільки? Конкретно-образне мислення підказало жартівливе — дуже наочне і зрозуміле — порівняння. «На Новий рік прибавилось дня на заячий скік». Простота й виразність висловленого спостереження забезпечили йому тривалу життєздатність і зробили прислів’ям. Очевидно, прислів’я саме такого типу належать до найдавніших. Основний їх зміст — міркування про вплив явищ природи на наслідки трудової діяльності людини, висновки з господарського досвіду: «Багато снігу — багато хліба», «Зима біла, та не їсть снігу, а все сіно», «Влітку один тиждень рік годує». У прислів’ях та приказках відбите споконвічне і безнастанне прагнення людини до освоєння таємниць природи і до розумного їх використання: «Де цвіток — там медок»; «Де верба — там вода»; «Казав овес: сій мене в болото, буду я золото»; «Вже лютий сніг підгриз, кидай сани, бери віз».

Деякі прислів’я та приказки, що вживаються і нині (правда, із значенням, відмінним від первісного), є оригінальними свідченнями стародавніх уявлень, звичаїв, подій. Так, прислів’я «сказав би словечко, так піч у хаті» прийшло з первіснообщинної доби і пов’язане із віруванням у те, що при домашньому вогнищі знаходять собі притулок душі померлих предків, які можуть підслухати «словечко» і вчинити хазяїнові шкоду. Приказка «З ним каші не звариш» є відгомоном звичаю східнослов’янських племен (за свідченням арабського мандрівника і письменника першої половини X ст. Ібн-Фадлана) спільно з ворогом зварити і з’їсти кашу на знак скріплення мирного договору. Під час виконання весільного ритуалу також варили кашу, що означало скріплення згоди. Отже, «каші не звариш» — не помиришся, не дійдеш згоди.

Приказка «Погибоша, яки обре» зафіксувала подію десятивікової давності— зникнення з історичної арени племені аварів (обрів). Про це нам розповів літописець, автор «Повісті временних літ», додавши, що саме з тих пір склалася така «притча в Русі».

Багатовікова боротьба українського народу проти іноземних загарбників та феодального гніту відобразилася в численних прислів’ях та приказках, де вимальовується образ мужнього, справедливого, нескореного героя, що звик до труднощів і злигоднів, але не потерпить наруги і ладен краще загинути, ніж втратити честь і волю. Такими народ хотів бачити своїх синів, ідеал саме такої поведінки пропонував їм у прислів’ях «Краще впадь, але не зрадь», «Козак з біди не заплаче», «Хоч і спина гола, аби своя воля». Непокорою, втечами, бунтами відповідали народні маси на нові утиски: «Широкі панські лани, а людям на них тісно»; «От тобі хомут, дуга, тобі я більше не слуга»; «Не так воно зробиться, як панам хочеться».

Чітко і недвозначно говориться про ставлення бідняків до будь-яких експлуататорів, починаючи від царя і вельмож, до всіх багатіїв, неправих суддів, шинкарів та попів. Зневагою й обуренням клекочуть ці прислів’я, напоєні гіркою іронією й сарказмом: «Рад бідняк пану, як сирота трясці»; «Як багатий, так і клятий»; «Заробив у пана плату: із чотирьох дощок хату».

Народна творчість закарбувала ненависть до визискувачів за наймитські поневіряння, бурлацькі злигодні, строкарське бідування. Гіркою скаргою сприймається: «Найнявся — продався»; «І холодно, і голодно, і додому далеко»; «Безрідному бурлаці, як собаці». Та оптимізм народу, його віра в свою здатність здолати ворога породили й інші прислів’я, що звучать, як гасла, як заклики до боротьби й перемоги: «Громада плюне — війта затопить!», «Голота ще вилізе з болота», «У пана брать — своє вертать».

Як і інші фольклорні жанри, прислів’я та приказки є витвором і надбанням трудового народу, через те майже всі вони відображають саме його світогляд і становлять досить струнку систему поглядів на життя. Чому ж у такому разі ми натрапляємо іноді на прислів’я із взаємопротилежним змістом: «Усякий свого щастя коваль» і «Щастя, як трясця: кого захоче, того й нападе»; «Один — за всіх, усі — за одного» і «Моя хата скраю, я нічого не знаю»; «Правда і в морі не втоне» і «Правда на дні моря спочиває»? Річ у тому, що світогляд народу не був і не є чимось застиглим, раз і назавжди визначеним. Із зміною епох і соціальних устроїв, із зміною рівня освіти й економічних умов життя змінювалася й людська свідомість.

У житті не існує якихось всеохоплюючих — на всі випадки — рецептів. Не могли їх виробити й прислів’я — наслідок колективного думання, дошукування кращих варіантів людської поведінки у різних обставинах. Тому і «Скорий поспіх — людям посміх» і «З посміху люди бувають» — однаково правильні, якщо вживати їх до місця і до речі, а не вискакувати з ними «ні до ладу, ні до прикладу».

Судження у прислів’ях висловлюються здебільшого у вигляді серйозних, філософськи узагальнених формулювань. Водночас великою популярністю користуються ті прислів’я, в яких є дотеп, іронія, сарказм.

Уміння поставитися з гумором та іронією до своїх труднощів і злигоднів е ознакою оптимізму і морального здоров’я народу. Український народний гумор прийнято вважати м’яким, добродушним. Це й справді так, коли йдеться про окремі вади характеру, вчинків чи зовнішності людей свого ж середовища. Тоді жартома, з усмішкою говорять. «Розуміється, як ведмідь на зорях»; «Розбалакалися, як свиня з гускою»; «Чорнобрива, як руде теля»; «Дурний, як сто пудів диму». Навіть кинувши ущипливе або грубувате слівце, прислів’я уміє делікатно пом’якшити його чи замінити натяком. «Не будь тим, що ворота підкидає», «...тим, що лізе у тин», «...тим, що моркву риє», «...тією людиною, що догори щетиною».

Та коли треба, щоб слово стало зброєю, народ вдається до гострої сатири і сарказму. «Купіть собі, люди, пана, щоби вас бив!», «Усе пани та пани, а хто ж буде свині пасти?», «Батько мій був середній хазяїн, торби по боках, а сам посередині».

Атеїзм трудящих висловлено у приповідках, що аж іскряться гумором і неприхованою іронією. «Перебила свиня «отченаш», нехай же тепер сама й богу молиться!», «Ти наймися в мепе, а я в попа, бо в попа харчі кращі!». Служителі культу настільки звичний об’єкт для глузування, що воно ширить­ся і на попівське господарство. «Бреше, як попова собака»; «Дере голову, як попова кобила»; «Нема понад мене та попову свиню».

Важливою прикметою прислів’їв та приказок є узагальнення. Прислів’я перестає ним бути, коли вживається в буквальному значенні і правильне тільки для якогось одного випадку. Коли говоримо. «Не той друг, хто медом маже, а той, хто правду скаже»,— то, звичайно, не маємо на увазі ні меду, ні взагалі солодощів, якими частує одна людина іншу, а розуміємо, що «солодкі» — це приємні, але фальшиві слова, яким не слід йняти віри. І власні імена, названі у прислів’ях, нічого не змінюють, бо не означають конкретної особи.

Ми охоче звертаємось до прислів’їв, що дісталися нам у спадок від минулих часів. Це, зокрема, сентенції, витворені практичним досвідом, а також ті, які відображають споконвічне прагнення людини до правди, щастя, фізичного й духовного здоров’я, які стверджують вічні моральні й етичні категорії — совісті, справедливості, чесності й честі.

Особливо великий масив становлять ті прислів’я та приказки, в яких йдеться про особливості людського характеру. Прославляючи працелюбність, сміливість, скромність, кмітливість, розсудливість, розум, вірність слову, прислів’я воюють проти ледачих, пихатих, скупих, брехунів, базік.

Знаючи ціну влучному народному слову, письменники давніх часів і до сьогодні охоче користуються народними скарбами. Дуже вдало вкраплював його у свої вогнені «посланія» Іван Вишенський — сам великий майстер афоризмів. В українських книжних пам’ятках XVII ст., зокрема у творах Іоаникія Галятовського та Антона Радивиловського, наводиться багато народних прислів’їв і приказок на підтвердження думок, висловлених авторами. Не тільки використання прислів’їв та приказок, але й філософські роздуми про їх роль і значення знаходимо у творах Григорія Сковороди.

У XIX ст., коли народна творчість стала однією з основ української писемної літератури, прислів’я та приказки, пісні впліталися в тканину творів І. Котляревського, Марка Вовчка, І. Нечуя-Левицького, М. Коцюбинського та інших письменників і як економний засіб формулювання висновків, і як виразний штрих до мовної і соціальної характеристики персонажа. Народна поезія підказувала теми і назви байок, оповідань чи п’єс. Згадаймо «Пархімове снідання» (на основі прислів’я «Бачили очі, що купували, їжте, хоч повилазьте»), «Салдацький патрет» («Швець, знай своє шевство, а в кравецтво не мішайся») Г. Квітки-Основ’яненка, байки П. Гулака- Артемовського, Є. Гребінки, Л. Боровиковського, Л. Глібова й особливо знамениті співомовки С. Руданського, а також назви класичних творів «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» П. Мирного, «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Дай серцю волю, заведе в неволю» М. Кропивницького, «Лиха іскра поле спалить і сама щезне» І. Тобілевича та ін.

Короткі, сконденсовані вислови літературного походження, що містять у собі узагальнення — афоризми чи крилаті фрази, поширюючись серед народу, набувають значення прислів’їв. Наприклад: «Раз добром нагріте серце вік не прохолоне», «І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь» (Т. Шевчен­ко); «Сором сліз, що течуть від безсилля», «Тільки той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив» (Леся Українка); «Сміле слово — то наші гармати, світлі вчинки — то наші мечі» (П. Грабовський).

Іван Франко згадував, шо він об’їздив десятки сіл і міст Західної України і записав цілий збірник приповідок,— бо «в вічах і зборах виступали деякі бесідники-селяни, що так і сипали проповідками, мов добрим намистом»

Одного з таких бесідників, наділених гострим, іронічним розумом, І. Франко вивів у своєму знаменитому оповіданні «Свинська конституція».

Народними дотепами рясніють гуморески й Остапа Вишні. На дорогах війни зустрів Олесь Гончар вусатого подільського колгоспника, дотепне гостре слово якого залунало згодом з уст літературного персонажа Хоми Хаецького. Такі майстри «веселого цеху», як С. Олійник, О. Ковінька, Ф. Маківчук, П. Глазовий, О. Жолдак, О. Чорногуз, Є. Дудар та інші, продовжили і розвили традицію використання народних гумористичних фразеологізмів. Вдале, своєрідне й оригінальне застосування знайшов їм О. Ільченко у своєму химерному романі «Козацькому роду нема переводу». Прислів’я та приказки допомогли створенню самобутніх характерів героїв та колориту українського подільського села у творах М. Стельмаха — тонкого художника слова.


перейти до прислів’їв та приказок...

 


 



Благотворительная организация «СИЯНИЕ НАДЕЖДЫ»



Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання



Підтримайте сайт

Український сайт розваг


НОВИНИ

 
 
 
  Украина онлайн
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов