v
 

Головна


Анекдоти
про студентів
  про блондинок
  про міліцію
  про тещу
  про еротику
  про українців
  про дітей
  про політиків
  про комп'ютери
  про лікарів
  про спорт
  про горілку
  про тварин
  про жінок
  про водіїв
  про армію
  про інше
 
Гуморески
  Остап Вишня
  Павло Глазовий
 
Народна творчість
 
Українські пісні
 
Привітання
  день народження
  8 березня
  весілля
  річниця
  новонародженим
  новий рік
  різдво
  колядки
  щедрівки
  великдень
  день армії
  день матері
  день Валентина
 
Фото дівчат
 
Прикольні фото
  еротичні
  спорт
  звірі
  автомобілі
  карикатури
  різне
 
Відео
  автомобілі
  спорт
  еротика
  падіння
  тварини
  переляк
  прикольно
  діти
  камеді
  95-й квартал
  віталька
 
Відеокліпи
  Тіна Кароль
  Руслана
  Софія Ротару
  Настя Каменських
  Альона Вінницька
  Кузьма Скрябін
  Avril Lavigne
  Shakira
 
Скачати ігри...
 
Грати онлайн...
 
Заробіток на сайті
 
Написати адміну...
 
Друзі сайту
   
 
   
 
Нотатки про українську музику
   
 
 
 
 
 
 

 

Прислів'я та приказки

Вади вдачі й поведінки

Заліз кіт на сало та й кричить: «Мало!»

Що на людях видно, то й собі жадно.

Заздрість здоров’я їсть.

Бачить чуже під лісом, а не бачить свого під носом.

Чує кіт у глечику молоко солодке, та морда коротка.

Є в глечику молоко та голова не влазить.

Не дурний крук, щоб впустив з рук.

На чужий коровай очей не поривай, а свій дбай.

Заздренному боком вилізе.

За копійку аж труситься.

Зависливі очі, як у попа.

Скупий, аж синій.

В чужих руках завше більший шматок.

У кожного рука к собі крива.

На чужій ниві все ліпшая пшениця

Як мед, то ще й ложкою.

Своє з’їв і на моє зазіхає.

Від користі серце кам’яніє;

За користю біжить ристю.

Вовк і лічене бере.

Повадиться вовк до кошари, так все стадо перебере.

Дайте мені та ще й моїм дітям!

Найміть мене обідати.

То такий що й каменя не дасть голову провалити.

Всім по сім, а мені таки вісім.

Гребе, як кінь копитом.

То лиш курка від себе гребе.

Бездонної бочки не наллєш.

Дірявого мішка не наповниш.

У скупого все по обіді.

Скупий складає, а щедрий споживає.

На тобі, небоже, що мені ногоже.

На тобі, Гаврило, що мені немило.

Убогому мало чого бракує, а захланному — всього.

І сам не гам, і другому не дам!

Пес на сіні лежить — сам не їсть і другому не дав.

Як «на», то чує, а як «дай», то глухий.

І кума сором, і хліба жаль.

У нього не розживешся і серед зими льоду.

Тонув — сокиру обіцяв, а витягли — топорища шкода.

За двома зайцями не гонись, бо й одного не піймаєш.

Скупий, якби міг, то б два рази одно їв.

Дере, як за рідного батька.

Це такий, що за шматок кишки піде сім вірст пішки.

Менше вкусиш, швидше ковтнеш.

І тяжко нести, й жалко кинуть.

Гірко з’їсти, і шкода покинути.

До рота добрав (ложку), та в миску не влізе.

«А я вже перехватив» — «Як?» — «Та з’їв окраєць хліба, та дві паляниці, та два решета гнилиць»

Із’їв, як за себе кинув

Оце їсть! Аж поза вухами лящить.

Допався, як віл до браги.

Наша невістка, що не дай, те тріска.

Як молодим бував, то сорок вареників зЧдав, а тепер хамелю-хамелю і нашщу п’ятдесят умалю.

Їж, Мартине, мати ще підкине,

Оці ще з’їм, та після ще сім, та ще полежу, та ще стільки змережу, подивлюсь на сволок, та ще сорок, а як те полегшає — значить, пороблено.

Напав нежить, ніде й шматок хліба не «лежать.

На гарячку слаба, а без пам’яті хліб їм.

Допався, як дурень до мила.

Вип’є і з’їсть за трьох дурних і за себе, четвертого.

Хвалилася сова своїми дітьми.

Неіма краще понад мене та понад попову свиню.

Роздайся, море,— жаба лізе!

Роздайся, море,—тріска пливе!

Не задавайтесь на крупу, бо в решеті дірка.

Пішли наші вгору — по два на шибеницю!

Задер носа — й кочергою не дістанеш.

Знайте нас: ми кислиці, а нас — то квас!

Забули вони, як телятами були.

З неба зорі хвата, а під носом не бачить.

Не дивись високо — запорошиш око!

Сказано: велика птиця — горобець!

Ні пава, ні гава.

Стукотить, гуркотить — комар з дуба летить!

Великої кошари свиня.

Любується сам собою, як чорт писанкою.

Хвальби повні торби, а вони порожні.

На гріш амуніції, на десять амбіції.

Кожна жаба своє болото хвалить.

Хвастала кобила, що з возом горшки побила.

І півень на своєму смітті гордий.

Не все те золото, що блищить.

Чим більше кицьку гладиш, тим вона вище горб підіймає.

Поки хвалько нахвалиться, будько набудеться.

Хто хвалиться, той кається.

Хвалений борщ надвір виливають.

Хоч копійка у кафтані, то на сто рублів чвані.

Полову їсть, а фасону не теря.

На гривеник покупки, а на карбованець крику.

Хоч поганий, та в жупані.

Хоч куліш, та виделками.

В мене так: хоч рак, та на тарілці.

Хоч на воді, аби на сковороді.

Хвалилася вівця, що в неї хвіст, як у жеребця, та ніхто тому не вірив.

Кожна лисиця свій хвостик хвалить.

Дай боже нашому теляті вовка з’їсти.

Кулик невелик, а все-таки птиця.

Що комар, то й сила.

З великої хмари малий дощ.

Гора мишу вродила.

Синиця море запалила.

Ото, мама, хвалять нас! чи ви мене, чи я вас.

Хвали мене губоньк, бо тя роздеру.

Багато диму — мало тепла.

Багато галасу даремно.

Велика гуля на рівному місці.

Бачили — невидальцв з фуркальцем!

Ти б, метелику, не дуже пишався* саж учора гусінню був!

Задирай голову настільки, щоб-шапка не злшіла.

Хвальба сорочки не дасть.

Калина хвалилась, що з медом солодка,

Нащо пугачеві даеркало, коли він і так знав що гарний.

Раз на віку трапилося черв’яку залізти на моркву, й каже: «Я вище всіх!»

Кричала ворона, як вгору летіла, а як вниз, то й опустила крила.

Чужого не гудь, свого не хвали.

Добрий товар хвалити не треба.

Поганому виду нема стиду У Сірка очей позичив, та й байдуже!

Ти йому плюй межи очі, а він каже — дощ іде!

Куди ти вбрався на стіл з постолами!

Посади свиню за стіл, вона й ратиці на стіл.

Коли б свині крила, вона б і небо зрила.

Не можна в двері — я в кватирку.

Звабиш калачем — не оджєяеш і бичем,.

Так просили, так просили та не пускали, а я таки вдерся!

—Так просили, так не пускали!
—А куди просили?
—З хати.
—А куди не пускали?
—В хату.

У кого совісті нема — нема й сорому.

Ти його борони від собак, а він тобі покаже кулак. Язиком — «ось я», а на ділі — свиня.

Умів украсти, умій і очима лупать!

З поганої трави не буде доброго сіна Заліз у чужу солому, ще й шелестить!

Ти йому по-свійськи, він тобі по-с винськи.

Стид, хоч і не дим, а очі виїсть.

Голосок дзвенячий, а совість свиняча.

На людях Ілля, а дома свиня.

І свиня літала б — та неба не бачить.

Не будь тією людиною, що догори щетиною!

Хоч і по-свинськи, зате здорово!

Не будь тим, що ворота підкидає.

Безличний, як попів Гриць.

Комусь ніяково, а йому однаково!

Ні стиду, ні совісті.

Ти од його спиною,, а воно до тебе рилом.

Од свинячого полку не буде толку.

Свиня полудня не знає.

Не будь тим, що лізе в тин.

Унадився, як свиня в моркву.

Не будь тим, що моркву риє.

Свинячі очі болота не бояться.

Куме Андрею, не будьте свинею, коли вас люди величають.

Яка совість, така й честь.

Свині на городі одна честь, поліно.

Ось де шапка, он де двері!

Не для пса ковбаса!

Є квас, та не для вас!

Не для Гриця паляниця!

Кому, кому, а куцому — зась!

Сьогодні не празник, а ти нам не вказник.

Це ти не в оті озувся.

Не літай, вороно, у чужі хороми.

Заберіть його геть з одежею!

Не випхано, так виведено.

Без Гриця і вода не освятиться.

Куди кінь з копитом, туди й рак з клешнею.

Коня кують, а жаба і собі лапу під ставля

Не до тебе п’ють — не кажи «здоров!»

Твоє не мелеться, то й мішка не підставляй.

Нате і мій глек на капусту, щоб і я була Химка.

Вона знає, що у нас і в борщі кипить!

Ще книжки в сумці, а вже хлопці на думці.

Дід тільки за дугу, а баба вже й яа возі.

Скорий поспіх — людям посміх.

Зробили б спішно, не вийшло б смішно.

Поспішили — людей насмішили.

Стук-грюк аби з рук.

Косо, криво, аби живо.

Торох-горох; вимолотили — квасоля!

Не квапся проти невода рибу ловить.

Не хапайся поперед батька в пекло.

Коли ще косовиця, а ми вже сіно возимо.

Поперед охоти не лови зайця.

Вовка не вбив, а вже шкуру продає.

Ще не зловив, а вже скубти хоче.

Риба ще у річці, а він до неї вже петрушку кришить.

Не сунься четвер поперед середи.

—Їдьмо!
—Та ще не запряжено.
—Нічого, по дорозі запряжем.

—Сідай, бабо, підвезу!
— Нема часу, треба йти!

І в ложці не впіймаєш.

І з-під стоячого підошву випоре.

На ходу підметки рве.

В одно вухо влізе, в друге вилізе.

Така, що вскочить і вискочить.

Такий, що із вареної крашанки курча висидить.

І риби наловить, і ніг не замочить.

От Юхим — і із води вийде сухим!

Уміє так зробить, що і вовк ситий, і кози цілі.

Йому пальця в рот не клади.

Він що кішка, як ти його не кинь, а він все на ноги встає!

Способний кішці хвоста зав’язать.

Уміє піймати вовка за вухо.

Йому і чорт не брат.

Тільки що зірок з неба не зніма.

Де не посій, там і вродиться.

В очі— лисицею, за очі — вовчицею.

Не той ворог, що перед тобою, а тої, що за спиною.

Гадюку, як не грій, вона все одно вкусить.

Лисом підшитий, псом підбитий.

Бійся пса не того, що гавка, а того що лащится.

Ми з тобою — як риба з водою: я на лід, а ти під спід.

Словом, як листом стеле, а ділом, як голками, коле.

Говорить прямо, а робить криво.

Ходить мовчки, кусає по-вовчи.

Підлеслива людина — гадюка під квітками.

Повзком, де низько, тишком, де слизько.

Потайного собаки гірш треба боятися.

Поможи, боже, і нашим, і вашим

Ходить, як овечка, а буцькає, як баран.

Щебече, як соловейко, а кусає, як гадюка.

Хоч пироги пісні, так слова масні.

Простий, як свиня, а лукавий, як гадюка.

Вкусить і кров замовить.

Спідтишка литки рве.

Дивиться лисицею, а дума вовком.

На словах, як на цимбалах.

Вміє зуби заговорить!

Янгольський голосок, та чортова думка.

М’яко стеле, та твердо спати.

Водить за ніс, а правди не скаже

Очима світить а боком душу тягне.

В очі співає, а позаочі лае.

Не довіряй вовку череду.

Більше вір своїм очам, ніж чужим речам.

Вовк линяє, а вдачі не міняє.

Цап і вовк — один толк.

Вовка як не годуй, а він усе в ліс дивиться.

Ти йому не вір, бо то звір, як не вкусить, то зляка.

Такий сторож з вовка при вівцях, як з кози при капусті.

Біда вівцям, де вовк пастух.

Лихо вовкові — зачинили його між вівці!

Ізнехотя з’їв вовк порося.

Пожалів вовк кобилу — зоставив хвіст і гриву.

Жалів яструб курку, доки всю оскуб.

Розжалобився, як вовк над поросям, від’їв ніжки та й плаче;

Кобила з вовком мирилась, та додому не вернулась.

На мед люди мух ловлять.

На язиці медок, а на думці льодок.

Гарно пише, та брехнею дише.

В очі любить, а за очі гудить.

Старого лиса не виведеш з ліса.

Бійся цапа спереду, коня ззаду, а хитрої людини з усіх боків.

Телят боїться, а воли краде.

Сам лежить у калюжі, а кричить. «Не бризкай!»

За що мої ємні б’єш, як у троїм млоті дірка?

Сама баба сметану злизала, а на кота сказала.

Я свою вину на Івана зверну.

Не того вина, кого нема.

Це мухи коня з’їли, а вовк лиш помагав.

Я — не я, і хата не моя .

Моє діло теляче, наївся і в хлів.

Моє діло мірошницьке, запустив та й мовчи.

Мовчи, глуха, менше гріха.

Хай вам риба і озеро.

Моя хата скраю.

Не наше діло — попове, не нашого попа — чужого.

Моє діло півняче: проспівав, а там хоч і не розвидняйсь.

Не моє просо, не мої горобці, не буду відганяти.

Мені аби місяць світив, а зорі як хочуть.

Хоч вовк траву їж.

Похвалити не вмію, погудити не смію.

Такому й муха на заваді.

Його і кури загребуть.

Вдача овеча, шьовечи й мекене.

Тихший води, нижчий трави.

Сметана на голові устоялась би — такий тихий.

Тиха вода людей топить, а бурна тільки лякає.

В тихому болоті чорти водяться.

Святе та боже — на чорта похоже.

Дає собі на носі грати.

Під попелом і жару не вжати«.

Тихий-тихий, а в вухо влізе.

Чисто бреше — і віяти не треба.

Вдача собача! Не брехне, то й не дихне.

Не бачила оком, то не бреши язиком.

Брехати — не ціпом махати.

Пес бреше, бо співати не вміє.

Поневолі баба клянеться, коли бреше.

Се ще вилами на воді писано, а граблями скороджено.

Чи чорт видав, щоб ведмідь щебетав?

Хто уміє брехати, той умів і красти.

Брехали твого батька сини та й ти з ними.

Поганий дзигар одно показує, а друге б’є.

Бреши, та знай міру.

Збреше і оком не зморгне.

Брехач з мухи слона зробить.

Як маєш збрехати, то краще змовчати.

Брехні слухають, а брехунів б'ють.

Таке говорить, що й собака з маслом не з'їсть.

В закритий рот муха не влетить.

У вола язик довгий, та говорить не може.

Співай, дядьку, вона довга?

Розказав Мирон рябої кобили сон.

Шкіра на чоботи, язик на підошви.

Це там, де рябі ворота, новий пес.

Верзе, що й купи не тримається.

Стільки наговорив, що і в шапку не збереш.

Банделюки гне, а ляси точить.

Язиком вихати — не ціпом махати.

Плете, що слина до губи принесе.

Наговорив сім міхів горіхів, гречаної вовни, та всі нетовні.

Говорила небіжка до самої смерті, та все чортзна що.

Гомоніла, доки одубіла.

Балакала-говорила сім мішків гречаного Гаврила.

Сім верст до небес, і все пішки.

Хоч варила не варила, аби добре говорила.

Аж до діброви чути ваші розмови.

Інший торочить, як дратвою строчить.

Наша казка гарна, нова, починаймо її знову.

Тринди-ринди з маком борщ.

Терендю-парандю та ще й завтра прийду.

Кудкудак за п’ятак, кукуріку за копійку.

На городі бузина, а в Києві дядько.

Порожній млин і без вітру меле.

Переливає з пустого в порожнє.

Нащо нам музики, коли в нас довгі язики.

Присягалися сліпці, що своїми очима бачили.

Смачна каша! — А ти їв? — Ні! — А почім знаєш, ще смачна? — Чув, як говорили, що бачили, як їли!

Чув дзвін та не знає, звідки він.

Сорока сороці, ворона вороні, грак гракові, дурак дуракові.

Одна збрехала, друга не розібрала, а третя по-своєму перебрехала.

Ніхто не знає, лише дід та баба, та й ціла громада.

Знає кума — знає півсела.

За що купив, за те й продав.

Що на умі, то й на язиці.

Голова, як тік, а язик, як ціп! що хочу, те й молочу.

Бесіди багато, а розуму малувато.

У короткого розуму язик довгий.

Млин меле — мука буде: язик меле — біда буде.

Пам’ятаю, як нині, що торік десятий понеділок був у п’ятйицю.

Наговорила, на осиці кислиці, а на вербі груші.

Де Крим, де Рим, а де попова груша.

Коцюба кудкудакала, помело яйце знесло.

На Поділлю хліб по кіллю, а ковбасами хлів городять.

З дурнем каші не звариш

Дурному Гаврилці усе чорнобривці.

У дурного хазяїна і колесо з воза крадуть.

Дурний і в Києві не купить розуму.

— Що дурень робить?
— Воду міряє!

Нема .гіршого ворога, як дурний розум.

Він дуже розумний. решетом у воді зірки ловить.

На коні їде, а коня шука.

Розуму палата, та ключ від неї загублений.

Не тямить голова, що язик лепече.

Дурний собака і на хазяїна бреше.

Осла взнаєш по вухах, а дурня — по балачках.

За дурною головою і ногам нема спокою.

Колос повний гнеться до землі, а пустий догори стирчить.

Порожній колосок вище всіх стоїть.

Розумна голова, та дурню попалась.

Навіщо й покришка, коли горщик пустий.

Густо дивиться, та рідко бачить.

Раденький, що дурненький.

Тільки знає, що з миски та в рот.

Сім літ минуло, як музика грала, а він ще й тепер скаче.

Не свисти, а то в твоєї жінки буде дурний чоловік.

Дурні лише в казці щасливі.

Виріс, а розуму не виніс.

Під носом косовиця, а в голові ще й на зяб не орано.

Борода виросла, а розуму не принесла.

Шовкова борідка, та розуму рідко.

Борода, як у старого, розуму, як у малого.

Шия з намистом, а голова зі свистом.

Сила воляча, а розум курячий.

Сильний ведмідь, а дуга не зігне.

Як напише один дурень, то сто розумних не розбере.

Порожній посуд здаля дзвенить.

Дурному в голові все гороби;! свищуть.

Дурням закон не писаний.

Дурному мор« по коліна!

Пошли дурня богу молиться — так він і лоб розіб’є.

Дурня і в церкві б’ють.

Дурень і в макітрі макогона зломить.

Дай дурню товкач, він і вікна поб’є.

З нашого Захарка ні богу свічка, ні чортова угарка.

Пошли дурня по раки, а він жаб наловить.

Дурень з дурнем зустрічались, один одним дивувались.

Дурному й черепок — цяцька.

Пошли дурного, а за ним другого!

Дурнів не сіють, не орють, а вони самі родяться.

Треба йому ще сім літ свині пасти!

Рости, сину, хоч дурний, аби великий!

Високий, як тополя, а дурний, як квасоля.

Голосний, як дзвін, а дурний, як довбня.

Молодець проти овець, а проти баранця й сам, як вівця.

Куди вітрець, туди й розумець.

На голові блистить, а в голові свистить.

Ворона за море літала, а розуму не набрала.

Верба хоч і товста, але зсередини пуста.

Як нема в голові, то на базарі не купиш.

З дурнем нема що йти на ярмарок.

От вам і Лука: рукавиці за пазухою, а він їх шука.

Засмійсь, Матвійку, дам копійку.

Смішки з чужої лемішки; свої наколоти та й реготи.

Хто сміється, тому не минеться.

Сміялася верша з сака, а сама така.

Хоч гірше, аби інше Недогода бабиній дівці!

Захотілось мерзлого в петрівку!

Ні в поле не бери, ні вдома не лиши.

Ви мене просіть,а я ніби не хочу.

Забажалося печеного леду.

Хоч миску з пирогами, хоч дідька з рогами.

Захоче — на гору доскоче, а не схоче —- з гори не скоче.

Сім п’ятниць на тиждень.

Вибирала дівка, та вибрала дідька.

Невигода нашій бабці ні на печі, ні на лавці.

На печі гаряче, а на лавці тісно, на лежанці пече, а на полу смішно.

Сирого не їм, печеного не хочу, вареного не можу.

Знала кобила, нащо воза побила — щоб новий був!

Іще той ся не вродив, щоби йому догодив.

Не хочу в ворота, розбирайте тин.

А мені хоч з-під нігтя виколупай!

Шукає з-під дохлого коня підкову.

Який тебе гедзь напав?

Мабуть, з лівої ноги встав.

Як хоче — сокоче, а як не хоче — кудкудаче.

І так, і сяк, а все не так.

Того мені бажається, чого вдома не мається.

Сип борщ, клади кашу, подай пить.

Хто перебирав, той голодом перемирав.

Захотілось — запрягайте, розхотілось — випрягайте!

На тобі гріш, купи рака, звари юшку та з’їж, рака продай, а мені гроші віддай.

Хоч піду до їх, та не піду в двір; хоч піду в двір, та не піду в хату; хоч піду в хату, та не сяду за стіл; хоч сяду за стіл, та не буду їсти.

Хто в ліс, а хто — по дрова.

Хто про Хому, а він про Ярему.

Хто із ступою, а я з товкачем.

Ти йому «стрижене», він тобі — «голене».

їй кажеш «ячмінь», а вона каже «гречка».

Ти йому — «гарбузи», а він тобі — «луб’я»!

Ти йому про Тараса, а він — півтораста.

Ти йому про образи, а він тобі про гарбузи.

Ти йому про діло, а він тобі про козу білу.

Один до ліса, другий до біса.

Хоч кілка на голові теши, а він своє.

Хоч гавкай на нього — нічого не вдієш.

Се таке, що не уступить ні кінному, ні пішому.

Про мене, Семене, хай усі коло мене, аби я зверху.

Хоч на споді лежатиму, а в вічі плюватиму.

Ні, дяче, не буде іначе!

Відхорую, але не подарую.

Найшла коса на камінь.

Коса не втне, камінь не подасться!

Говори до гори, а гора — горою.

Упертий гірше свині.

Ти його хрести, ти його святи, а воно в болото лізе.

Масти Федя медом, а Федь усе Федем!

Горбатого виправить могила, а упертого дубина.

На, бісе, груш, та на мене не руш!

Нехай кдиш, аби не паляниця.

Нехай буде гречка, аби не суперечка.

Говори до нього — як горохом об стінку.

А таки буду проти шерсті стригти.

І знову за рибу гроші.

Уперта коза вовку користь.

Як тягли ведмедят до меду, то урвали вуха, а як від меду, урвали хвоста.

У страху очі великі.

Хіба, що сіре, та й вовк.

З телячим хвостом у вовки не сунься.

Лякає мишка кицьку, а сама з нори не вилазить.

Коли страшиш — сам не бійся.

Налякав міх, то й торбини страшно.

Плохий заєць і пінька боїться.

Заєць від куща, а жаба від зайця тікає.

Боязливому по вуха, сміливому по коліна.

Хто боїться — той не рушить, хто відважить — той воза підважить.
Всіх би перегнав, та боїться бігти.

Як боїшся горобців, то не сій проса,

З переляку душа в п’ятки утекла.

У лісі вовки виють, а на печі страшно.

Сміливий, як жаба, з маху у воду.

Добре того лякати, хто боїться.

Для миші й кішка звір.

Хто з ляку вмирає, по тому свині дзвонять.

Погано, хто боїться! лиха не мине, й натремтиться.

Злості повні кості.

Від погляду молоко кисне.

Не клади в рот руки без рукавиці, бо відкусить.

Якби міг, то в ложці води утопив би.

Ледве від сімох відгавкалась.

Не з доброї муки зліплений.

Шаленая муха вкусила за вуха

Надувся, як півтора нещастя.

З’їв би, не посоливши.

Безрогий віл і гулею б’є.

Сердиться, ніби йому пес ковбасу з’їв.

Сердиться, ніби я йому батька вкрав.

Сама б собі за це їсти не дала.

Сам себе раз у рік любить.

На зло мамці хай ніс відмерзне.

На зло моїй жінці нехай мене б’ють.

По парі пізнати, чим серце кипить.

Якби на кропиву не мороз, вона б іще жалила.

Якби свині роги, весь мир переколола б.

Кібчик птичка невеличка, та пазури гострі.

Гадюка як не вкусить, то засичить.

Жалить, як кропива, і колеться, як їжак.

За лучинку знайде причинку.

Баба з кованим носом.

Ядзя з пекла родом.

Сердите, аж у роті чорно.

У сердитого й коліна гострі.

І хороша, і вродлива, тільки шкода, що сварлива.

Серце з перцем, а душа з часником.

Ходив рак сім років по воду, та й прийшов додому, та став через поріг перелазить, розлив та й каже. «Отак чорт скору роботу бере!»

Зачепилася за пень — простояла цілий день.

«Нехай» — поганий чоловік.

Одне «зараз» краще трьох «потім».

У ледачого хазяїна і чоботи з ніг украдуть.

Поки приберешся, то бояри й мед поп’ють.

Сидить-надувається, три дні в чоботи взувається.

Хто пізно ходить, той сам собі шкодить.

Як до діла, так і сіла.

Сів і прилип, як до смоляної лавки.

Батько хай їде орать — його коні знають, а я піду гулять — мене гості чекають.

Як у поле — Анцю в боці коле,
як до танцю — вже не коле Анцю.

Хоч ти іди в ліс по дрова, а я буду дома, хоч я буду дома, а ти йди в ліс по дрова.

Перш ти мене підвези, а потім я на тобі поїду.

Лінивий у своїй хаті змокне.

Під дощ хати не криють, а коли ясно — і сама не тече.

Не так лінь, як неохота.

Працює гірш теляти.

Працює через пень-колоду.

До роботи плачучи, а до танців скачучи.

Що напряла, та й те миша вкрала.

Отак він діло в руки бере, як свекор пелюшки пере.

Тобі так хочеться робити, як старому псові в завірюху брехати.

—Іване, ходи робити!
—Ноги болять.
—Іване, ходи Їсти!
—Іду, іду!

Той у бороні, а той у стороні.

Як прялось, так спалось, а як перестала йрясти, то не хочеться й спати.

Так хочеш робити, як собака орати.

У всякої Федорки свої одговорки.

Чи їде, чи ходить — на одно виходить

Б’ють не лежачого, а ледачого.

Скільки вб’єш, стільки в’їдеш.

На цьому далеко не поїдеш де сядеш там і злізеш!

Хвіст витягне — ніс угрузне, ніс витягне — хвіст угруз. Лінивому все ніколи.

Хто нічого не робйшь, той ніколи не має часу.

Як усе святкувати, то не буде чого ковтати.

Готовеньке й кішка з’їсть.

Не кивай на сусіда, коли сам спиш до обіда

Проковтнути хочеться, а прожувати ліньки.

У нероби завжди неврожай.

Ото була б вигода, щоб уночі була погода, а в робочий падав дощ цілий день, а через день та й неділя, через хату — та й весілля.

Думкою в небі, ногами в постелі.

Лінивий двічі робить, а скупий два рази платить.

Як їв — то аж упрів, а як працював то аж задрімав, їсть за вовка, робить за комара.

На роботі умліває, а біля миски упріває.

У лінивого піч до спини пристала.

Ой піч, моя піч! Коли б я на тобі, а ти на коні — славний би козак був з мене.

Не б’є, не лає, та ні про що й не дбає.

Хоч три дні не їсти, аби з печі не злізти.

Якби хліб та одежа, їв би козак лежа.

Лежачий камінь мохом обростає.

Під лежачий камінь і вода не тече.

Лежачий зайця не піймає.

День гуляє, три слабий, а на п’ятий — вихідний.

Гуляй, тату,—завтра свято.

Хто лінивий, той і сонливий.

Спиш, спиш, а спочити ніколи!

Спать до обід, то присниться і ведмідь.

Як спати до дня, присниться бридня.

Як не надолужив на спанні, то на взуванні.

Як спить, то не їсть, а як їсть — не дрімає.

За сидженням нема лежання.

Виспався, та не вилежався.

Якби усе лежав вовк, то досі б із дох.

Думками за горами, а ділом у запічку.

Грім не гряне — ледачий це встаще.

Рання пташка дзьобик чистить, а пізня очіці жмурить.

Як їсть, то впріє, а як робить, то мерзне.

В роботі «ох», а їсть за трьох.

І каші не хочу, і по воду не піду

Кожух лежить, а дурень дрижить.

Ото й горе, що риба в морі.

Як проголодається, то хліба дістати догадається.

Як не стане, то батько достане, як не буде, то мати добуде.

То снідаю, то обідаю — і погуляти ніколи!

Поки зайця вб’ють, то вола з’їдять

Сюди ник, туди ник — та й день невелик.

Сюди тень, туди тень — та й минув увесь день.

Посидь, Уляно, бо ще рано.

Посидь, Векло, ще не смеркло.

Посидь, сусідко, ще трохи видко.

Доця вельми спритна; доки дійде, молоко скисне.

Доки баба спече книші, в діда не буде душі.

Чекав дід на обід, без вечері спати ліг.

Улита їде колись-то буде.

Покіль будуть бариші, не стане в баби душі.

Люди жать, а ми лежать.

Він би й рад косити, та нікому косу носити.

Ледача шкапа скрізь припинки має.

Ховається від роботи, як пес від мух.

І за холодну воду не береться.

Аби день до вечора.

П’ятий день не робим, а два відпочиваєм.

Зробиш, та в свинячий голос.

Добре боїться кива, а ледаче не боїться й кия.

Цілий день байдики б’є.

Цілий день б’є бомки.

Тільки гав ловить та витрішки продає.

З лежі не буде одежі, а за спання не купиш коня.

Ледаще на віник та на смітник годяще.

Ледачий, хоч по смерть посилай.

Як голоден — робити не годен, як ся наїв, то лиш би й сидів.

Лежачий плуг скоро поржавіє, ледача людина скоро постаріє.

Ні грач, ні помагач Хоч нічого не виходить, а ти, Марку, грай!

Зробив з дуба шпичку.

Хотів по поліну, та втяв по коліну.

Чи так, чи не так, а не буде з риби рак.

Замкнув вовка межи вівці — нехай тюрму знає!

Сидить, надувається, вперед п’ятами озувається.

Чи не діло учинив, на свиню хомут надів!

Ой що вийшло ні тарантас, ні дишло.

Оце вшив — два чоботи на одну ногу.

Заробила Гапка бісового батька.

Зробив — на собаку мале, на кішку — велике.

Зробив з лемеша пшик.

Щось таке, як вовк, тільки жовтенько  квіте а синенько пахне.

Шиє та поре, та все ниткам горе.

Так до діла, як свиня штани наділа.

Курям на сміх.

Ні пришити, ні приліпити.

Не варт і печеної цибулі.

Не варт і на віхоть.

Ні риба, ні м’ясо — і в раки не годиться.

Ні попові, ні наймитові.

Ні до ліса, ні до біса.

Ні в тин, ні в ворота.

Ні до ладу, ні до прикладу.

Ні сюди Микита, ні туди Микита.

Ні богові свічка, ні чортові кочерга

Лясь батогом по воді чи смуг не знайти?

Воно б добре, та нікуди не годиться

Купив хрону до лимону.

Проміняв бика на індика.

Ні врізать, ні доточить.

Приший кобилі хвіст.

Ні бе, ні ме, ні кукуріку.

Все ж таки ми! Хоч вовки коня з’їли, та ми воза недали.

Хоч кобилу вовки з’їли, та голоблі цілі.

Іде роззява прямо голоблею в рот!

За деревами й лісу не бачить.

Хто діло робить, а він і гав ловить

Як коня вкрали, він стайню замкнув.

Як загнав на слизьке, то про підкови згадав!

Не може по конях, та по голоблях.

По хаті ходить, а дверей не знайде.

Шукала кума Юхима, а Юхим коло неї.

Тютя з полив’яним носом.

Ото ткач: нитка рветься, а він в плач.

На коні їде і коня шукає.

Ні з губи мови, ні з носа вітру.

Ні швець, ні жнець, ні на дуду грець.

Стільки з його користі, як з чорта смальцю!

Тобою так запоможешся, як кулаком на воду обіпрешся.

Де не повернеться, золоті верби ростуть.

Де вже нашому теляті та вовка піймати!

Пішов на комара з дрючком, а на вовка з швайкою.

Лучив ворону, попав у корову.

Попав пальцем у небо, аж бомкнуло.

Хату обдирає, та сіни лагодить.

Був у Римі, а папи римського не бачив.

З неба зорі хватає, а під носом не бачить.

Знайшов сокирку під лавкою.

Казала Настя, як удасться.

Удалося, як Солосі.

Господиня, три городи — одна диня.

І шити, й варити, і завтра Великдень!

І хліб пекти, й по телята йти, коли б мені, господи, Василя знайти.

Ой, гвалт! Сама в хаті — не дам ради кошеняті!

Видно, що кума пироги пекла, бо й ворота в тісті.

Так добре готує, що й собаки не їдять.

Спекла Луця, що не їсть і цюця.

Таке добре, що і жаби не їли б.

Вміла готувати, та не вміла подавати.

Оглядівся, як наївся!

За вкус не берусь, а гаряче буде.

Такий хліб удався — закалець на палець.

Хліб такий, що кіт за шкурку би сховався.

Молов батько невіяне, пекла мати несіяне.

Винувата діжа, що не смакує їжа!

То мукиці, то водиці, аж доки з горшка не вилізло.

Їж Левку, хоч і глевко.

Химка — хазяйка, тільки лопати нема.

Стовкла воду в ступі!

Товчеться, як Марко по пеплу, а все без толку.

Хотів минути день, та й наїхав на колоду.

Писав писака, що не розбере й собака.

Сім ятерів — ні одної риби

Еге! Побігли вже кози в лози!

Минулася котові масляниця.

Ухопив місяця зубами!

Прийшов пізно — так завізно, прийшов рано — так не дано.

Прийшов по хвилі — вже й миски помили.

По бороді текло, а в рот не попало.

З чим прийшов, з тим пішов.

Пішов по шерсть, а вернувся стрижений.

Пішов без підошов.

Ходив три дні, та виходив злидні.

Плив, плив, а при березі втопився.

Хоч плач, не плач, а вийшло — як бач.

Заробив, як Хома на качалках, одну продав, а дев’ять на плечах баби побили.

Побили Хому за Яремину вину.

Хто кислиці поїв, а в кого оскома.

Б’ють і плакать не дають.

Била Хима Євдокима, пішла позивати,
Присудили Євдокиму ще Химу прохати.

Напасть і на гладкій дорозі здибле.

Од напасті не пропасти.

Така-сяка напасть, а спати не дасть.

Баба вловила, у міх положила, а воно — пурх!

Не стало тії курочки, що несла золоті яєчка.

Плюснуло, луснуло та й нема.

Втікав од вовка, а попав на ведмедя.

На жито орали, а й гречки не мали.

Як пішла пішаком, так і прийшла з порожнім мішком.

Як не наївся, то не налижешся.

З-під ринви та на дощ.

З вогню та в полум’я.

Виміняв сліпий у глухого дзеркало на цимбали!

Хоч в лоб, хоч по лобові.

Трапилось раз на віку бобове зерно курці і тим удавилась.

Були у кози роги, та стерлися.

Звідки прийшло, туди й пішло.

Що з воза впало, те пропало.

Не так шкода, як невигода.

Не тратьте, куме, сили, спускайтеся на дно.

Куди не кинь — клин!

З калюжі в болото.

Три дні ходні, а до обіду празник.

Коли на те піде, то й серед битого шляху поламаєшся.

Було, та загуло.

І злодія не було, а батька вкрадено.

Ні сіло, ні впало, давай, бабо. сало.

Не мала баба клопоту то купила порося.

Прийди, псе, вкуси мене.

 

 



Благотворительная организация «СИЯНИЕ НАДЕЖДЫ»



Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання



Підтримайте сайт

Український сайт розваг


НОВИНИ

 
 
 
  Украина онлайн
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов