v
 

Головна


Анекдоти
про студентів
  про блондинок
  про міліцію
  про тещу
  про еротику
  про українців
  про дітей
  про політиків
  про комп'ютери
  про лікарів
  про спорт
  про горілку
  про тварин
  про жінок
  про водіїв
  про армію
  про інше
 
Гуморески
  Остап Вишня
  Павло Глазовий
 
Народна творчість
 
Українські пісні
 
Привітання
  день народження
  8 березня
  весілля
  річниця
  новонародженим
  новий рік
  різдво
  колядки
  щедрівки
  великдень
  день армії
  день матері
  день Валентина
 
Фото дівчат
 
Прикольні фото
  еротичні
  спорт
  звірі
  автомобілі
  карикатури
  різне
 
Відео
  автомобілі
  спорт
  еротика
  падіння
  тварини
  переляк
  прикольно
  діти
  камеді
  95-й квартал
  віталька
 
Відеокліпи
  Тіна Кароль
  Руслана
  Софія Ротару
  Настя Каменських
  Альона Вінницька
  Кузьма Скрябін
  Avril Lavigne
  Shakira
 
Скачати ігри...
 
Грати онлайн...
 
Заробіток на сайті
 
Написати адміну...
 
Друзі сайту
   
 
   
 
Нотатки про українську музику
   
 
 
 
 
 
 

 

Голосіння

перейти до голосінь...


Голосіння — це народно-поетичні твори, пов’язані з похоронним обрядом. В їх основі лежать стародавні уявлення про те, що померлий продовжує існувати в невідомому далекому краю, але його зв’язок з оточенням, в якому перебував до смерті, триває. Тому в голосіннях зверталися до мерця, як до живого, виповідаючи йому свої жалі, вихваляючи, прагнучи «розбудити» і благаючи повернутися. Виконували цю частину обряду жінки.

Голосіння мають усталену композицію, образність, ритміку, а подеколи й римування, що зближує їх з іншими видами обрядової пісенності. Саме ці ознаки дозволили В. Гнатюкові твердити, що хоч «похоронні голосіння... переважно відбігли далеко від звичайної пісні, але ... належать цілковито до неї... Голосіння в’яжуться стисло з похоронним обрядом».

Різновидом голосінь є рекрутські й солдатські плачі під час проводів на царську службу, яка тривала 25 років, отже батьки, наречена чи жінка розлучалися з новобранцем, не маючи надії на його повернення: «Сину мій, дитино моя! Я ж тебе кохала, ніченьку не спала, тебе доглядала... Мій рідненький, моя й жалоба! Із якої дороги тебе ожидать, відкіль виглядать? чи з поля, чи з моря, чи з далекого краю?» Українські голосіння близькі за емоційною тональністю, тематикою й поетикою до аналогічних жанрів поезії інших слов’янських народів, особливо східнослов’янських — російського й білоруського. Генетично вони пов’язані з думами, їх єднає речитативний спосіб виконання, тужливі ноти. Певна спорідненість простежується у голосіннях, піснях-хроніках і баладах,— насамперед тоді, коли йдеться про оплакування близьких, які загинули внаслідок трагічних випадків, або тих, що пропали безвісти на війні чи на заробітках. Так, пісні-хроніки можуть обмежуватися лише повідомленням про голосіння: «Та зачєла Марієчка сама голосити» — або наводити його повний текст:

Сяду ввечер разом з дітьми і разом заплачем:
Ой коли ж ми, любі діти, татуню забачим?

Лишив-єс мя, молоденьку, і дрібненькі діти,
Як я тепер буду з ними, бідна, жити в світі?
Лишила-м ся з діточками, як билина в полі,
Діти встанут, їсти плачут, нещаслива доле!
Діти встанут, їсти плачут, а нема що дати,
Ходят голі, обідрані, а нема в що вбрати.
Повій, вітре, буйнесенький, та по нашім полю,
Прийди, мужу, подивися на нашу недолю...

В піснях-хроніках про загиблих жовнірів натрапляємо й на прадавні мотиви голосінь, в яких ведеться діалог між птахами і душами загиблих:

...Надлетіла зозуленька та й заголосила:
Уставайте, жовнірику, бо вже біла днина!
Ой та так би, зозуленько, наш пан цісар устав,
Як на моїй головочці ворон не закранкав.
Ой та он-бо не кранкає, а очі довбає,
Не одного жовнярика мати вже плакає.

В баладах з мотивом смерть-одруження також вплетені голосіння наприклад:

...Ой приїхав козаченько на нове подвір’я,
А там грають, пригравають на смутне весілля.
А як зайшов козаченько до нової хати,
Та почав він над дівчинов рученьки ламати.
— Губки ж мої тоненькії, чо-сьте так стулились?
Як я їхав з цего села, ви ще говорили!
Ручки ж мої біленькії, чо вас так ісклали?
Як я Їхав з цего села, ви ще вишивали.
Ніжки ж мої біленькії, чо вас так зложили?
Як я їхав з цего села, ви ще виходили.
Очка ж мої чорненькії, чо вас так стулили?
Як я їхав з цего села, ви ще ся дивили.
Очка ж мої чорненькії, брови, як шнурочок,
Губки ж мої ніжненькії лиш до співаночок!

Певні аналогії можна провести між голосіннями та ліричними піснями про жіночу недолю.

Традиційні обряди й голосіння зображені у творчості українських класиків Т. Шевченка («Тризна»), Г. Квітки-Основ’яненка («Маруся»), Марка Вовчка («Горпина»), М. Коцюбинського («Тіні забутих предків»).

Збирання й публікація українських голосінь почалися з середини XIX ст. У книзі О. Терещенка «Быт русского народа» 1848 р. вміщено українські голосіння в перекладі та оригіналах. Найбільш повними виданнями цього жанру є збірник В. Милорадовича «Народные обряды и песни Лубенского уезда Полтавской губернии» (Харків, 1897), видання «Похоронні голосіння» І. Свєнціцького та «Похоронні звичаї й обряди» В. Гнатюка (Етнографічний збірник, т. XXXI—-XXXII, 1912). Зразки голосінь подано у збірнику «Народна лірика» (К., 1941). Ф. Колесса видав дослідження «Українські народні думи у відношенню до пісень, віршів і похоронних голосінь» (ЗНТШ, томи СХХХ — СХХХІЇ, 1920—1922). Розділ «Голосіння» в книзі «Українська народна поетична творчість» (К., 1959) опублікував М. Й. Стельмах. Він підкреслив, що похоронні голосіння, в яких відобразилися залишки старих вірувань, уявлень, а також рекрутські плачі, ставши реліктами минулого, зберігають свою цінність як поетичні зразки народної творчості, що мають художню й пізнавальну силу.


перейти до голосіння...



Благотворительная организация «СИЯНИЕ НАДЕЖДЫ»



Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання



Підтримайте сайт

Український сайт розваг


НОВИНИ

 
 
 
  Украина онлайн
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов