v
 

Головна


Анекдоти
про студентів
  про блондинок
  про міліцію
  про тещу
  про еротику
  про українців
  про дітей
  про політиків
  про комп'ютери
  про лікарів
  про спорт
  про горілку
  про тварин
  про жінок
  про водіїв
  про армію
  про інше
 
Гуморески
  Остап Вишня
  Павло Глазовий
 
Народна творчість
 
Українські пісні
 
Привітання
  день народження
  8 березня
  весілля
  річниця
  новонародженим
  новий рік
  різдво
  колядки
  щедрівки
  великдень
  день армії
  день матері
  день Валентина
 
Фото дівчат
 
Прикольні фото
  еротичні
  спорт
  звірі
  автомобілі
  карикатури
  різне
 
Відео
  автомобілі
  спорт
  еротика
  падіння
  тварини
  переляк
  прикольно
  діти
  камеді
  95-й квартал
  віталька
 
Відеокліпи
  Тіна Кароль
  Руслана
  Софія Ротару
  Настя Каменських
  Альона Вінницька
  Кузьма Скрябін
  Avril Lavigne
  Shakira
 
Скачати ігри...
 
Грати онлайн...
 
Заробіток на сайті
 
Написати адміну...
 
Друзі сайту
   
 
   
 
Нотатки про українську музику
   
 
 
 
 
 
 

 

Весільні пісні

перейти до весільних пісень...


Весільні пісні. Українське традиційне весілля неможливо собі уявити без пісень.
Вони — невід’ємна складова частина гучного, багато­людного, яскравого обрядового дійства, яке тривало кілька днів, а то й тижнів і мало, як тепер ми сказали б, чітко окреслений сценарій з головними та другорядними дійовими особами та виконавцями. Не обходилося і без глядачів — запрошених близьких і далеких родичів, сусідів, друзів або й незапрошених односельців, які, зачувши музику і співи, просто заходили подивитися, як вбрані молода (наречена) і молодий (наречений), як виконуються встановлені звичаєм дії, як грають свої ролі свати й свашки, дівчата-дружки і хлопці-дружби (їх іще називали боярами) та інші весільні гості.

Зміст, композиція, характер мелодій, склад виконавців, пісенний та музичний супровід теж визначалися усталеним сценарієм, тому весільні пісні легко вирізнити серед величезного масиву обрядової і необрядової лірики. Хоч би про який епізод у них не співалось, майже завжди звучить традиційний зачин:

Летять галочки у три рядочки...

або

На калиноньці дві ягодоньці...

або

А в садочку дві квіточки...

Найдавніший вид утворення нової сім’ї — умикання, тобто викрадення нареченої (іноді за її згодою), що підтверджено одним давньоруським літописцем. Молодь (радимичі, в’ятичі, сіверяни) на розвагах танцювала й співала " бєсовскія пєсни, и ту умыкаху жены собє съ нею же кто сєвєщашеся". Звертаємо увагу і на те, що й тоді при одруженні лунали пісні. Крім викрадення, існували й такі форми шлюбу, як завоювання і купівля нареченої. Їх відгомони вчуваються у піснях, що пізніше увійшли в усталений пісенний весільний репертуар:

...будемо бити та воєвати,
Мар’єчки не давати...

або:

Татарии, братик, татарин,
віддав сестру за таляр,
біле личко за п’ятак,
русу косу віддав так...

Така форма одруження, як викуп нареченої, також підтверджена літописами. З них дізнаємося, наприклад, про те, що київський князь Володимир мав віддати за наречену кілька міст. З них же знаємо, що, приміром, згідно з весільним ритуалом князь Олександр (згодом Невський), одружуючись у 1239 р., на весіллі «самолично кашу чини». Цікаву згадку про один стародавній весільний звичай залишив француз Боплан, який довго жив на Україні. Він твердить, що там можна було не тільки хлопцям свататися до дівчат, але й дівчатам до хлопців, причому дівчата «рідко не досягали успіху».

Найпоширенішим і найтривалішим виявився звичай одружувати хлопця і дівчину за волею батьків, які орієнтувалися головним чином на майновий стан молодих, а не на їх бажання чи небажання стати парою. Такий весільний обряд починався сватанням: посланці жениха (свати, старости) — по­важні чоловіки, які добре знали традиційний текст необхідного в таких випадках діалогу,— не прямо запитували у батьків, чи віддадуть вони свою дочку за їхнього «князя», а говорили «наздогад», що у їхній двір забігла куниця, а князь хоче мати її в себе. Якщо батьки «не бачили ніякої куниці», то дівчина виносила гарбуза, що було знаком відмови. Коли ж дівчина подавала сватам рушники, а «князеві» хустку, то сватання минуло успішно і можна було приступати до заручин, які, власне, й були початком весілля: сходилися весільні гості, дружки співали відповідні до моменту пісні. Обрядові пісні звучали й при випіканні весільного короваю. До речі, його готували тільки жінки з благополучних сімей, щоб і молоді жили щасливо. Дружки накликали щасливе життя молодому подружжю і на «вінкоплетинах» — це був своєрідний вечір прощання з дівуванням і парубкуванням: плели з барвінку вінок нареченій, яка, одружившись, повинна була завжди носити очіпок чи хустку (бо вінок символ дівоцтва), в’язали букетики для дружок і дружбів, а головне завивали гільце (вильце, вільце) — прикрашали калиною та квітами зелену гілку:

Ми вілечко вили, у хліб устромили
Да на столі поставили,
Щоб було па столі повно,
А нашим молодим гарно.

Кульмінаційним моментом весілля був день, коли гості збиралися і в жениха, і в нареченої. Весільний «поїзд» молодого, що їхав по молоду, теж гучав піснями. По дорозі його не раз перепиняли сусіди молодої, вимагаючи викуп. Зустріч молодих супроводжувалася величальними піснями. Після частування та обрядових співів молоду садовили на посад (стілець, застелений вивер­нутим кожухом) і розплітали їй косу під співи дружок; потім відбувалося урочисте покривання хусткою, поділ короваю між гостями і прощання дівчини з рідним домом — чи не найдраматичніший епізод у ході весілля — і переїзд у дім чоловіка, що також відображено у ряді пісень.

Весілля закінчувалося перезвою (понеділкуванням). В деяких місцевостях цей епізод називали «циганщиною», що говорить про характер веселощів і пісенності — переважали жартівливі пісні; перевдягнені гості могли зайти у будь-який двір, узяти щось із продуктів і з жартами, піснями й танцями йти до молодожонів.

Хоч у весільному обряді були пісні, які викликали сум за минулим і тривожні думки про майбутнє, в цілому свято мало піднесений, радісний характер,— адже народжувалася нова сім’я, що й відзначалося урочисто і весело. Прислухаємося до самих термінів: «одруження», «шлюб», «весілля» . Людина знаходила собі друга, двоє полюбилися (шлюб — первісно «слюб» - єднання по любові) і весілля — підтвердження того, що панівним настроєм самих молодих, їхньої рідні та близьких були веселощі.

Весільні пісні, що виконувалися під час обряду, не тільки коментували кожен епізод, але й вшановували, повчали, розчулювали, смішили, застерігали й провіщали,— все це дало підставу І. Франкові вбачати у весільній поезії «цінний матеріал соціологічний, етнологічний і язиковий».

Систематичні записи і дослідження весільної обрядовості па Україні почалися в XIX ст., хоч, як уже знаємо, перші згадки про весільні звичаї слов’янських племен долинули до нас з часів Київської Русі. Найціннішими з наукового погляду є праці дореволюційних дослідників: М. Сумцова, Б. Грінченка, В. Охрімовича, І. Франка — і радянських: О. Кравець, О. Правдюка та М. Шубравської. Сценки традиційного весілля відтворені у поемах Т. Шевченка «Причинна», «Марина», «Наймичка» та у п’єсі «Назар Стодоля», у п’єсах М. Старицького, М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого, І. Франка, а в радянський час — І. Кочерги.
Весільна поезія є виявом багатовікових традицій, кращі з яких продовжують жити і нині.


перейти до весільних пісень...

 



Благотворительная организация «СИЯНИЕ НАДЕЖДЫ»



Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання



Підтримайте сайт

Український сайт розваг


НОВИНИ

 
 
 
  Украина онлайн
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов